Дивно було знову їхати до Іспанії. Я не сподівався, що мене будь-коли знову пустять до цієї країни, яку після батьківщини я люблю більш за всі країни на світі, та я й сам не поїхав би, поки хоч один з моїх іспанських друзів ще сидів у в'язниці. Але навесні 1953 року, коли ми зібралися до Африки, у мене виникла думка заїхати дорогою до Іспанії; я порадився на Кубі з кількома приятелями, що воювали під час громадянської війни в Іспанії на одному і на другому боці, і ми вирішили, що я з честю можу повернутися до Іспанії, якщо, не зрікаючись того, що написав, мовчатиму, не торкатимуся політики. Про візу питання не поставало. Американські туристи тепер візи не потребують.

У 1953 році жоден з моїх друзів уже не перебував у в'язниці, і я укладав плани, як повезу Мері, мою дружину, на ферію до Памплони, а звідти в Мадрід, щоб побувати в музеї Прадо, а потім, якщо нас до того часу ще не посадять, подивимося у Валенсії кориду перед тим, як відпливти до берегів Африки. Я знав, що Мері нічого не загрожує, оскільки в Іспанії раніше їй бувати не доводилось, а всі її знайомі належали до вибраних кіл. На випадок чого вони одразу ж поспішать їй на допомогу.

Не затримуючись у Парижі, ми швидко проїхали Францію і через Шартр, долину Луари й Бордо добралися до Біарріца, — там деякі знайомі з добірного товариства чекали на нас, щоб разом з нами перетнути кордон. Всі ми добре поїли і випили, і домовились у призначений час зустрітися у готелі в Андайї і далі їхати разом. Один із наших знайомих запасся листом від герцога Мігеля Прімо де Рівера, іспанського посла в Лондоні, немовби цей лист своєю чарівною силою міг визволити нас із будь-якої біди. Ця звістка мене трохи підбадьорила.

Серед мряки і під дощем ми добралися до готелю в Андайї. Сіро і мрячно було й наступного ранку, хмари нависали так низько, що приховували від ока іспанські гори. Потім ми рушили до кордону.

Прикордонний пост теж виглядав досить похмуро. Я пред'явив наші паспорти, і поліцейський інспектор довго вивчав мій паспорт, не дивлячись на мене. Звичайна іспанська манера, та від цього не легше.