Погода стояла жахлива, якось Мері промокла до нитки, страшенно застудилася, і температура в неї трималася аж до Мадріда. Корида відбувалася так нецікаво, що не варто було б про неї й говорити, якби не одна знаменна обставина. Саме тоді ми вперше побачили Антоніо Ордоньєса.

Я зрозумів, що це великий матадор, щойно він зробив перше кіте. Ніби всі великі майстри цього прийому (а їх було чимало) ожили і знов вийшли на арену — тільки він був ще кращий. З мулетою він працював бездоганно. Убив майстерно і легко. Уважно і допитливо стежачи за його рухами, я думав про те, що, коли з ним нічого не станеться, він буде по-справжньому великий. Я тоді не знав, що він усе одно буде великий, хай би що з ним сталося, і кожна серйозна рана лише додасть йому ще більше мужності й пристрасті.

Багато років тому я близько знав Каетано, батька Антоніо, і дав його портрет та опис його боїв у романі «І сонце сходить». Все, що відбувається на арені, списано в цій книжці з натури. Все, що не стосується бою биків, мною вигадане. Каетано знав це і ніколи не протестував проти моєї книжки.

Спостерігаючи Антоніо під час бою, я пізнавав у ньому все, чим сильний був його батько в роки розквіту. Техніка Каетано Ордоньєса була досконала. Вміло керуючи своїми помічниками, пікадорами та бандерильєро, він неквапливо і продумано вів бика через усі три стадії бою до завершального смертельного удару.

У сучасній кориді не досить скорити собі бика мулетою й привести до такого стану, щоб можна було вгородити йому шпагу в карк. Якщо бик ще в змозі нападати, матадор повинен виконати низку класичних прийомів — пасе, перш ніж завдати останнього удару. Роблячи ці пасе, матадор пропускає бика повз себе на такій відстані, що бик може дістати його рогами. Що ближче до людини проходить бик, якого людина кличе й скеровує, то більше хвилюються глядачі.