Мисливець, що не встиг відійти й на сотню метрів, здригнувся, й наддав ходу.

До Cвята залишалось щонайбільше три дні.

Як завжди, про наближення Свята сповістили заздлегідь. В містах усміхнені телеведучі провіщали наступ його з екранів, дикторки інтимними голосами вітали з його наступом всіх своїх слухачів. Над селами й хуторами кражляли яскраво розмальовані літачки й гелікоптери, сипали різнокольоровими листівками й радісно волали у гучномовці. Люди сходились купками, посміхались, й починали заготовляти іжу – на день перед Святом, Свято й кілька днів після. А їжа, як завжди, опиналась.

Але мисливцеві, окрім чотирьох пічкурів, не пощастило здобути нічого. Зітхаючи, він зняв з десяток порожніх силків; з жалем витяг з-під снігу два капкани – біля одного з них була сила-силена вовчих слідів – але жодна з хитрих тварюк не наблизилась до підозрілого місця ближче, ніж на півметра.

«Було б приманку покласти…» – промайнуло в голові мисливця. Він поспіхом прикусив язика, оглянувся – поруч звичайно, нікого не було й тут-таки мало не вилаяв сам себе. Ховатися було ні від кого.

«А взагалі, – подумав він трохи згодом.– лісове життя,незважаючи не деякі дрібні незручності, має свої переваги. За останні два роки – чорт, хіба й тут вже два роки ?.. – я геть позбувся нервовостіи, агресивности, всякої іншої підлоти… От тільки їсти, буває, хочеться…»

Ще трохи повештавшись по лісу – просто так, для власного задоволення – він набрав хмизу, розпалив на галявині невеличке багаття й підсмажив одного пічкура. Поки рибина смажилась, він знову спустився до потічку, видрав з багна пару сухих стебел рогозу, зрізав корені, промив й теж поклав до багаття. За хвилину в повітрі поплив густий хлібний дух. Чоловік посміхнуся, витяг корені з вогню, поклав проміж ними вкриту брунатною хрусткою скоринкою рибку й обережно відкусив перший шматок.

«Гарячі булочки з сосисками ! З підливою, майонезом, гірчицею, морквою ! Та цибулею! Кому гарячі булочки з сосискою !» – зринуло раптов у пам'яті.