— Стрибай! У воду пірнай, кажу!

Восьмьоркін прямо з містка стрибнув у багряні хвилі.

Величезне вируюче багаття віддалялося від баркаса, — освітлюючи море на десятки кабельтових. Здалеку було добре видно Восьмьоркіна серед хвиль.

— Включити мотор! — наказав Кльоцко.

Мотор, з яким Чижеєв ніяк не міг справитися, враз застугонів. Баркас, розвиваючи повний хід, через якихось дві-три хвилини наздогнав Восьмьоркіна.

В цей час із підводного човна спочатку донісся якийсь тріск, а тоді повітря струсонули три могутні вибухи. Вгору полетіли уламки заліза.

Кльоцко зірвав з голови мічманку і переможно вигукнув:

— З перемогою, товариші!

У морі стало темно.

Восьмьоркін видряпався на баркас. Він буркнув:

— Оце б сто грам похідних та в кубрик на суху постіль.

— Скоріше роздягайтесь та сушіться біля мотора, — сказав Кльоцко.

Голос боцмана був на диво лагідним, у ньому навіть вчувалася ніжність.

Розділ третій

Восьмьоркін весь палав. У вухах його дзвеніло, обпечене обличчя щеміло. Звикнувши до темряви, він намацав анкерок

Баркас мчав по пінявих хвилях, легенький вітрець дув назустріч.

«Чи правильно я держу курс? — витверезівши від недавніх радощів, непокоївся мічман Кльоцко. — Закрутилися ми з клятим човном, тепер не збагнеш, де південь, де схід. І визначити ні за чим — ні зірки, ні вогника берегового. Отак і в Туреччині ненароком опинимось. А втім, нікуди ми не попадемо; пального на годину, найбільше на дві вистачить…»

— Виключити мотор! — наказав Кльоцко. — І передати сюди анкерок. З цієї хвилини пити лише з мого дозволу.