— Єсть іти парадним ходом! — відповів той, кумедно кривлячи рот посмішкою.

Верхня губа у Чижеєва була розбита, і ліве око майже закрите синястою пухлиною. Здавалося, що з такими «прикрасами» важко бути веселим, а моторист всю дорогу намагався жартувати та ще й підморгувати своєму широкоплечому рослому другові — гаковому

Ось за ці не передбачені статутом «ліхтарі», які майже не сходили з фізіономій Чижеєва і Восьмьоркіна, а тільки міняли місця і відтінки, мічман не полюбляв кмітливих і на диво моторних приятелів. Він посилав їх на найгірші роботи і на верхній палубі завжди тримав біля вантажопідйомників та промаслених тросів. Бо ж не поставиш забіяк біля парадного трапа. Що подумають гості про корабель? Скажуть: «Не гвардійці, а жителі гауптвахти — бешкетники якісь».

— І на якого біса вам оцей клятий бокс? — запитав одного разу головний боцман у друзів. — Всю красу чоловічу псуєте. Вас же і в строй ставити незручно: один сигналить «ліхтарями» на правому фланзі, другий — на лівому.

Приятелі по цій мові лиш весело перезирнулися, і гостроязикий Чижеєв з невинним виглядом відказав:

— Синець для боксера не ганьба, а почесна прикраса, так як ваші вуса, товаришу мічман. І статут не забороняє.

Вуса в мічмана були схожі на рудувату, наче вискубану щітку і не додавали краси його мідночервоному обличчю. Мічман образився за свої вуса і перестав картати непоправних забіяк. Зате ж тепер віи намагався тримати їх у «чорному тілі».

Четвертою і найскромнішою людиною на баркасі було біляве, з пухкеньким обличчям салаженя

Величезне сонце, схоже на переспілий плід кавказької хурми, котилося до горизонту, підфарбовуючи морську далечінь в жовтогарячий колір. Гори вкутав фіолетовий вечірній серпанок.

На кораблі, звичайно, давно відзвучала команда: «Руки мити, вечеряти!» Розхід

«Сяде раніш, ніж ми доберемося. І червонява оця не к добру. Наче суриком по хвилі маже», з досадою думав боцман. І раптом він стрепенувся, сірі очі його округлилися.