По дорозі Юліса знову заполонили думки про загадкові сигнали. О, як би він хотів допомогти! Та й зрештою, час уже до чогось братися — роль туриста обридла. Може попроситися на Грутан? Вчені довели, що для енергетичного балансу Савії потрібне ще одне штучне сонце. Там небезпечно — навряд чи візьмуть землянина…

Сой розцінила його мовчання по-своєму. Вона несміливо торкнулася пальцем його плеча і сповільнила ходу.

— Тобі нудно зі мною? Ти весь час якийсь… замислений… байдужий…

Юліс помітив у її очах приховану тривогу і лагідно пригорнув до себе дівчину.

— Ти маєш чуйне серце, та воно помиляється. Просто мене непокоїть загадка сигналів. Розумієш, як важливо знайти до них ключ?

Швидко-швидко голубіли її очі.

— А байдужим біля тебе може бути хіба що камінь. Сой ніжно діткнулася щокою його плеча.

— Мені подобається, коли ти смієшся. Ми, савіяни, не вміємо цього робити.

Сой трохи помовчала, затим в її голосі знову забриніла стурбованість:

— А все ж ти змінився… Змінився відтоді, як, пам’ятаєш, ми вперше побачилися біля озера Грат. Це було невдовзі перед тим, як “Серп” стартував на Землю.

— Не вигадуй, люба русалко! — вигукнув Юліс, відчуваючи, як якийсь невідомий щем болісно стискує йому серце. — Чим же я так змінивс’я? Ану!

І він, як пустотливий хлопчисько, крутнувся на одній нозі.

— Мені важко пояснити, — задумливо відповіла Сой. — Це — як перед бурею: ще нічого навкруги не змінилося, але щось уже віщує її наближення…

— Пусте! — Юліс помітив, що сказав це надто голосно.

Сой посварилась пальцем, і, побравшись за руки, вони зайшли під склепіння велетенського танцзалу.