Серби кажуть про нього, що він любить свій край і шанує своїх земляків, але є в нього й дивні звички, які не відповідають місцю, що його він займає. Він не вміє поставити крапки в кінці розмови і ніколи не помічає тої хвилини, коли треба встати й піти. Він завжди зволікає при цьому, аж поки врешті зовсім не запізнюється, через що люди під час прощання з ним дивуються більше, ніж під час знайомства. Він курить гашиш, який тільки для нього готує один євнух із Кавали і ніхто інший. Проте, як не дивно, дурман не потрібен йому весь час, і, щоб звільнитися від нього, він час від часу шле гінця з непочатим пакунком гашишу аж до Пешту, і звідти ж, під тою самою печаттю, отримує його назад через два місяці, коли, за його розрахунками, насолода знову стане йому необхідною. Його величезне верблюже сідло з дзвіночками завжди, коли він не в дорозі, височіє у просторій книгозбірні й служить йому столом, за яким можна читати і писати стоячи. У його кімнатах безліч найрізноманітніших речей, які чомусь здаються переляканими, але ніде біля нього немає і ніколи не буде двох однакових предметів. Кожна річ, кожна тварина і людина, що знаходиться поруч з ним, повинна бути з іншого краю. Між його слугами є серби, румуни, греки і копти, а недавно він узяв у дім ще й якогось турка із Анатолії. У кир Аврама є велике і мале ліжко, і під час сну (а спить він завжди тільки вдень) він міняє одне ліжко на друге. Доки він спить, його слуга, той самий анатолієць на ім'я Юсуф Масуді

, дивиться на нього не відриваючи очей тим поглядом, від якого мруть птахи. А на ранок кир Аврам, ніби наляканий чимось, співає у ліжку тропарі й кондаки своїм предкам, яких сербська церква оголосила святими.

Не можна нічого сказати про потяг Бранковича до жінок. На його столі присіла навпочіпки дерев'яна мавпа натуральних розмірів з величезним прутнем між ногами.