Так сталося, що моя мачуха, зненавиділа мене, ніби я заступала їй сонце, поки ото жила у батьківському домі. Вона вмовила батька, аби той пообіцяв мене за дружину Агошті-тархану. Той Агошта — низького роду, однак лестощами та підступом він добився прихильности Тісрока (хай живе вічно!), здобув титул тархана і зараз є правителем багатьох міст. Коли відійде теперішній великий візир, на цю посаду напевно оберуть Агошту. Але йому вже десь шістдесят літ, у нього на спині горб, а вид як у дикобраза. Та батько, піддавшись намовам мачухи, таки спокусився на багатство й могутність Агошти і послав до нього гінців із вісткою, що готовий видати мене за нього. Агошта охоче прийняв пропозицію і сповістив, що хотів би пошлюбити мене ще цього літа.

Коли ці новини дійшли до мене, світ згас у моїх очах. Я впала на ліжко і проплакала цілий день. Але зранку підвелася, обмила лице і звеліла осідлати Гвіну, мою кобилу, взяла з великої зали гострий кинджал, який завжди служив братові у західних війнах, і рушила з подвір’я. Я подалася у бік лісу. Батьківський палац залишився позаду. Невдовзі я виїхала на якусь галявину, на яку, виглядало, досі не ступала людська нога. Я зістрибнула з кобили і вийняла кинджал. Потім розрізала свою одіж там, де, як мені здавалось, найближче до серця, помолилась до всіх богів, аби по смерті вони поселили мене поруч із моїм братом, заплющила очі, зціпила зуби і при готувалась увігнати кинджал собі у ліву грудь. Та заки я зробила рух, ця кобила заговорила до мене людським голосом. Вона сказала: «О моя пані, благаю, не роби цього, бо жива ти ще зможеш щось змінити, а мертва підеш годувати червів».

— Я б ніколи так добре не сказала, — зніяковіло пробурмотіла кобила.

— Чш-ш, пані, чш-ш, — цитьнув Бругу, який захопився розповіддю. — Вона говорить величавою калорменською мовою. Жоден придворний оповідач Тісрока не зумів би це зробити ліпше за неї. Прошу, тархіно, розповідай, розповідай.