Минали хвилини. Дівчина невтомно зігрівала теплим подихом бджолу. Серце билося болючими, сильними ударами, ніби хотіло передати маленькій комасі частинку своєї снаги. Мовчав хлопець, намагався не дихати, мов боявся, що станеться лихо. Якщо бджола не оживе, не полетить… тоді все… загадане не справдиться, воно вмре, як і оця ніжна, чудесна комаха…

І ось… вона заворушилася. Звелася на лапки. Підняла крильця. Поповзла по долоні.

— Ожила, — ще не вірячи своїм очам, шепнула дівчина. — Погляньте, Миколо… Ожила…

Комаха затріпотіла крильцями, знялася і полетіла. Вона майнула золотою цяткою в промені сонця і зникла між каштанами, в білих суцвіттях. Дві пари очей — сині і сірі — провели її, потім несміло зустрілися. Руки хлопця і дівчини зійшлися на кам’яному стовпі, торкнулися кінчиками пальців.

Юнак схвильовано зітхнув, опустив погляд униз.

— А що ви… загадали?

Вона несміливо і трошки лукаво зиркнула на нього.

— А ви? Що загадали?

— Я… про вас…

— І я… про вас…

— А що саме?.. — Скажіть ви…

— Я скажу… я задумав, чи не розлучимось ми… чи будемо завжди друзями…

— І я… те саме…

Вії піднялися і знову опустилися.

Ой мабуть, не зовсім так задумали хлопець і дівчина!

Хлопець несміливо торкнувся пальцем руки дівчини, прошепотів:

— Знаєте що… давайте поклянемось!

— Поклянемось?

— Еге. На вічну дружбу. Клятвою крові.

— Як це клятвою крові? — схвильовано запитала дівчина.

— Так робили наші предки, — таємничо прошепотів хлопець, схилившись до її вуха. — Коли хотіли стати кровними друзями, побратимами. В келиху з вином змішували свою кров… і випивали…

Очі дівчини округлилися, запломеніли вогниками цікавості і рішучості.