Південь країни Чукрен обмивало море з водою синього кольору. Синім те море зробилося дуже давно, ще тоді, коли найбільший в світі катаклізм і одділила океан від землі. Тоді те море хотіло зробитися океаном — надулося, посиніло, та так синім на весь свій вік і залишилося.

В Синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річка Дмитро.

А на південному заході була друга велика річка — Дситро. Від цих річок і чухраїнці прибрали назву: наддмитрянців і наддситрянців. Наддмитрянці — це ті, що жили над річкою Дмитром, а наддситрянці — над Дситром.

Чухраїнців було чимало: щось понад тридцять мільйонів, хоч здебільше вони й самі не знали, хто вони такі суть…

Як запитають було їх:

— Якої ви, люди, нації?

Вони, почухавшись, відповідають:

— Та хто й зна… Живемо в Шенгеріївці. Православні.

Чукрен була країна хліборобська. На ланах її на широких росли незнані тепер хліба́ — книші, паляниці, перепічки… А найбільше чухраїнці любили на вгородах соняшники.

— Хороша, — казали вони, — рослина. Як зацвіте-зацвіте-зацвіте! А потім, як ісхилить голову і стоїть перед тобою, як навколюшках… Так ніби він — ти, а ти ніби — пан. Уперто покірлива рослина. Хороша рослина.

Мали чухраїнці цілих аж п'ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що коли б котрийсь із них загубився в мільйоновій юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає:

— Це — чухраїнець.

І ніколи не помилиться…

Його (чухраїнця) постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса — все це так і випирає оті п'ять головних рис його симпатичної вдачі.

Риси ці, як на ту старинну термінологію, звалися так:

1. Якби ж знаття?

2. 3абув.

3. Спізнивсь.

4. Якось то воно буде.

5. Я так і знав!