— Нічого я не думаю.

— Коли так, — сказав чорт, — то обійдемося без сірчаних випарів.

Тієї ж миті сморід нагло зник, мов його й не було. Повітря в кімнаті стало чисте і свіже, сповнене приємного квіткового аромату, а на журнальному столику з'явилася красива кришталева ваза з букетом рожевих троянд.

Я значно пожвавішав і з цікавістю поглянув на вазу. Як це не парадоксально, та мушу зізнатися, що поява вази з трояндою викликала в мене значно більший подив, ніж поява чорта.

Чорт завважив моє зацікавлення вазою і сказав:

— Це в загальний рахунок не йде. Вважай її просто за невеличкий презент від фірми перед нашою оборудкою.

Я здивовано підвів бови:

— Перед якою ще оборудкою?

Чорт прибрав ділового вигляду.

— Людино! — врочисто мовив він. — Що ти хочеш в обмін за свою душу?

Усьому на світі є своя межа, моїй апатії — також. Ці слова чорта пробудили в мені критичність світосприйняття, я нарешті збагнув ірреальність того, що відбувалося зі мною, і, мов підкинутий пружиною, схопився на ноги.

— Га?! — вигукнув я, ошелешено дивлячись на мого гостя. — За мою душу?

Видно було, що чорт збентежився.

— Ну, так, — розгублено промимрив він. — За твою душу. Адже ж ти викликав мене, щоб укласти кабальну угоду.

— Що за дурниці?! Я нікого не викликав, ти помилився! — Тут мені спала на думку одна ідея, якою я не забарився скористатися. — Згинь, дияволе! — моторошним голосом проказав я і осінив чорта хрестом.

Знамення на нього не подіяло — принаймні одразу. Він пошкріб довгими пазурами волохатого лоба між рогами, якось винувато мовив:

— Мабуть, у канцелярії щось наплутали, — і лиш тоді згинув.

Десь зо хвилину я простояв посеред кімнати, прикипівши поглядом до порожнього стільця, потім протер очі й подивився на вазу з трояндами, що стояла на журнальному столику, вочевидь, і не думаючи зникати.