— Не знаю, — відповів Ант.

Олег стиснув губи, випнув підборіддя. “Здається, мій побратим більше вміє діяти, ніж думати”.

— В усякому разі звідси вони пішли неушкоджені, — пояснив він Антові. — Ми не знаємо, чим кінчився бій, але сліди всіх чотирьох ведуть до скелі. Чи ти не бачив їх на каменях?

— Ні. Сліди зникають. На виступі скелі видно сухі краплини крові, кілька ниток.

— Зроби аналіз.

Ант одразу відгукнувся:

— Кров людини. Перша група. Нитки арконові. Можливо, Миронова або Кузяєва було поранено. В обох перша група крові і вміст гемоглобіну перевищує норму.

“Лаборант на досконалій апаратурі зробив би аналіз за хвилину, а сигом це виконав за якусь частку секунди. Ось що означає різниця між апаратами й органами, коли для інформації не потрібно додаткових перетворень і проходить вона по інших каналах, — подумав Олег. — Втім, тут ще суть і в швидкості її проходження. Який фактор вагоміший?”

Він збагнув, куди заведуть його такі роздуми, і, щоб не дійти неминучого висновку, рішуче сказав собі: “Але й у мене є переваги, і невідомо, що буде важливіше”.

— Спробуй простежити далі, — мовив.

Дальші пошуки не дали наслідків. Не щастило визначити ні напрямку, в якому пішла після бою експедиція, ні хоча б пересвідчитися, що її учасники живі.

— На цій планеті надто багато перешкод. Мої радіощупи не працюють, — зауважив Ант, і Олегові вже не треба було давати нові вказівки.

Сигом ступив кілька кроків у тінь од скелі, і його гігантську постать оповив димок.

— Що з тобою? — крикнув Олег.

— Все гаразд, — здивовано відповів Ант і обернувся.

Його обличчя розпливлося в хмарах диму. На тому місці, де щойно стояв сигом, здіймався стовп диму.

— Анте!

З диму виринула знайома постать, ступила крок до людини. Дим розвіявся.