Нектарiй де АМБРУАЗ.

3. ПРОГНОЗ НА СТО РОКIВ УПЕРЕД

- Чого це слуги божi -до молодят чiпляються? - здивувався було патрiарх Ной. - Ну, кохаються... Одвiку ж так було! Що тут такого? Знайшли що в часопис тулити... Аби патякати та плiтки множити!

I щоб вгамувати розбурханi почуття, вiн вийшов на фiнiшну пряму:

ПРОРОКУВАННЯ ПОГОДИ

Останнiми днями зберiгасться ясна безхмарна погода. Тiльки вночi земну твердь рясно вкривас роса. Але велелюбний Всевишнiй готус людству присмний сюрприз. За вiдомостями Небесноу Служби Хмар у найближче столiття слiд чекати Всесвiтню Зливу. За попереднiми даними розкiшний водоспад триватиме сорок дiб".

- Господи, спаси i помилуй! - заблагав Ной, вражений цим нечуваним прогнозом, що пророкував - не мало не багато - всесвiтнс стихiйне лихо.

А вдень сонце пряжило так, що аж у носi пересихало. Люди посмiялися з явно недоречного прогнозу, та й по тому. Тiльки вiруючий Ной, як то iншi кажуть, не складав гостроу полемiчноу зброу.

- Погода до дощу повертас! - бубонiв вiн, витираючи з лисини ряснi краплi поту.

- Та що ви, батечко! Який дощ у спеку?

- А хiба це спека? От колись була спека! Пригадую, усi льодовики розтанули, а твердь земна до того всохла, що уся перегорбилася... Отаке було! Усiм спекам - спека!

- Так уже нiхто й не пам'ятас, коли це було...

- Нагадаю недавню спеку, будь ласка! Вона лише якихось триста рокiв, як минулася...

- Це ви про яку?

- А про ту, що призвела до перманентного заколоту. Пам'ятаю, сонце до того смалило, що модницi припинили вештатись до перукарень. Вийде молодиця на сонечко, i волосся само кучерявиться. Перманент готовий! А що вже перукарi небо сварили - страх! А потiм вони змовилися мiж собою i гуртом виканючили у Всевишнього перше затемнення Сонця!

- Та коли це було...

- Як то коли? Зовсiм недавно! У нашiй мiсцевостi й досi усi кучерявi, а засмаглi такi, нiби пропеченi... А ви кажете - давно!