Все, що він знав напевне, — це інтонація, з якою його колишня невістка Кетрін розмовляла з ним по телефону. Вимогливо. З нотками відчаю в голосі. Казала, що їй дуже потрібна, вкрай потрібна ця подорож із дітьми. Наче то була остання її надія.

Тому Джейк ніяк не міг їй відмовити, коли вона попрохала його бути капітаном. Ніяк не міг. Кетрін він ніколи не відмовляв.

Джейк збирався був продовжити свій остаточний огляд яхти, аж раптом почув, що його гукає знайомий голос:

— Агов, як справи, Джей Ді? Приємно тебе бачити.

Джейк обернувся і побачив Дарсі Гаммерман, жінку-капітана моторного човна. Дарсі стояла просто під ним на поверхні доку. На ній була футболка з логотипом Ґоут-Айленда, і такі футболки мав носити увесь персонал пристані. Тільки футболка Дарсі була вицвілою, що вказувало на тривалий стаж роботи та високу посаду. Ще б пак! Ця пристань належала їй та її братові Роберту.

— Привіт, Дарсі! А ти що тут поробляєш? — поцікавився Джейк своїм звичним невимушеним тоном.

— Та так, — відповіла Дарсі Гаммерман і так само невимушено усміхнулася. Маючи тридцять з гаком років, вона була тендітна, приваблива і завжди дуже засмагла. — Те, що й кожного дня: доправляю багатіїв до їхніх яхт, кожна з яких коштує значно більше за мій будинок.

Джейк розсміявся і побачив, що Дарсі дивиться пильним оком на яхту «Родина Данів».

— Ну і як вона тобі? — поцікавилася Дарсі. — Можна на ній виходити в море чи ні?

— Трохи іржава, але для плавання цілком годиться, — відповів Джейк, бо знав цей вітрильник як ніхто інший.

Виріс він у Ньюпорті, був наймолодшим сином у сім'ї затятих моряків, і ходити в море на човні було для нього все одно що дихати. З усієї родини Данів саме йому судилося стати найвидатнішим моряком. Двічі він вигравав найпрестижніші — і найважчі — перегони Ньюпорт — Бермуди в класі крейсерських яхт.