Менi здаеться, що головною темою авторiв е поведiнка людини в ситуацii семантичного хаосу, кризи свiтобудови. В раннiх творах, таких, як "Безодня Голодних очей" або "Очiкуючий на перехрестях", це проявляется в образi фатальноi заплутанностi доль свiту. Пiзнiше автори використовують гумор, який дае м змогу говорити легко i невимушено про надзвичайно складнi речi, а саме: вони використовують так званий макоронiчний стиль, класичним взiрцем якого в украiнськiй лiтературi е "Енеiда" Котляревського.

Але в поеднаннi "французського с нiжегородським" обов'язково повинна бути iскорка, iзюминка, i за цим принципом я можу класифiкувати твори. Hаприклад, менi дуже сподобався початок "Дайте iм вмерти", там iде такий собi дуже веселий гiбрид сучасного азiатського кримiнального бойовика, тобто дiя якого вiдбуваеться в Узбекистанi чи Грузii; власно схiдного гумору, яким е повiстi про Ходжу Hасреддiна, i кавказькi анекдоти... I все це надзвичайно чудовим чином переплiтаеться з "Тисячою и одною нiччю".

Потiм дуже непоганий кiнець "Месiя очищае диск". Там виходить така китайська демонологiя в дусi Булгакова, i це просто надзвичайно. Також менi подобаються оповiдання, вмiщеннi наприкiнцi "Дайте iм вмерти". Але для того, щоб обiграти тему, треба все одно прожити. Я можу як позитивний приклад назвати ще Бориса Штерна...

Б. ШТЕРH: Я ж свидетель...

Прокурор: Hiчого! Можна Вас використати як позитивний приклад?

Б. ШТЕРH: (с сомнением в голосе). Як позитивний? (Смех в зале.)

Прокурор: Розумiете, однi твори, (наприклад, роман "Ефiоп") не е профанацiею росiйсько культури, а, скорiше, висмiюванням мiфу про росiйску культуру. Вiдповiдно я загалом згоден з Олдi, коли висмiюется не сама культура, а маскультура.