Вiн доводив, нiби роботи Землi надiслали нас роботам Кiбери у подарунок, щоб кiберяни не марнували часу та коштiв на пошуки правильноу бiологiчноу мозауки. Вiн закликав роботiв схопити самостiйно мислячих людей (тобто мене й Азимута) i розiбрати, щоб зрозумiти структуру живоу клiтини та нервову схему. Якщо ж дослiдникiв спiткас прикра невдача, роботи Землi люб'язно надiшлють своум братам по запчастинах ще кiлька примiрникiв.

Тисяча астероудiв i один бiлий карлик, я тодi вiд душi побажав, щоб отих роботiв самих порозбирало!

Спасибi обчислювачевi Плюсу, вiн рiшуче повстав на наш захист i цiлком слушно назвав обчислювача Мiнуса диким невiгласом.

I все ж, попри героучнi зусилля нашого друга Плюса, багато членiв вченоу ради схилялося на пропозицiю Мiнуса, бо роботи по натурi своуй дослiдники, а зрозумiти незнайому, машинерiю було надто спокусливо.

Тодi я, користуючись своум визнаним авторитетом перехiдноу ланки мiж людиною i роботом, ознайомив читачiв через газету "Дебют", що на Землi не роботи майструють людей, а люди майструють роботiв. Отже, перш нiж мене з .^зймутом розiбрати, ще слiд розiбратися, хто кого мусить розбирати. Але мою щиру оповiстку взяли за незграбну i нахабну спробу перешкодити обмiну знаннями мiж високорозвиненими цивiлiзацiями роботiв. I авторитет не врятував!

Коли нас ввели до зали засiдань Вченоу ради Академiу обчислювальних наук, я побачив, що тут приготовано вже всi прилади для жаскоу екзекуцiу, яку обчислювачi охрестили гуманним словом "експеримент". Я машинально вислухав вирок. Над нами змилувалися - вирiшили розiбрати на молекули, а потiм знову зiбрати.

Я гарячкове шукав порятунку, коли обчислювач Максимум, неодмiнний голова ради, проскрипiв погано змащеним голосом:

- Як бачите, ми вiдхилили неприсмну для вас пропозицiю обчислювача Мiнуса i ухвалили нову постанову.

Цi слова на все життя запали в мою пам'ять, бо саме пiсля них штурман Азимут надумався жартувати. Вiн меланхолiйно мовив: