- Яке найменше число, якщо дiлити на числа 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 i 9, дас вiдповiдно у залишку 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 i 8?

I над головою цього незграбного сифона Мiнуса жодного разу не спалахнув нiмб першовирiшальника. Усi роботи переконалися, що замiсть голови вiн носив глечик.

А я всесiуяав добiрними задачами, як з плакатного рогу\достатку.

Азимут пас мене очима i з глибоким жалем раз у раз спiвчутливо шепотiв:

- Бiдний, бiднир капiтан Небреха... Бiдолаха зовсiм з'ухав з глузду...

Я його прекрасно розумiв: i справдi, нас прирекли до страти, а я, наче недоумкуватий, розважаю своух катiв.

Та я не мав часу пояснити йому свiй тактичний задум, що мусив нас врятувати. Роботи розв'язували найскладнiшi крутиголовки з швидкiстю перегонових ракет, а я дедалi повiльнiше заповнював паузи. Iнодi вiд нетерплячки я грюкав протезом по металевiй пiдлозi зали засiдань Вченоу ради, наче, крiм iскор, мiг викресати з неу ще математичне запитання.

Я лихоманкове шукав якусь пристойну працю на царинi математики, щоб надовго посадовити роботiв на мiлини часу. Адже нам з Азимутом треба було не тiльки втекти з Академiу обчислювальних наук, а й встигнути добiгти до нашоу коробки...

Але щось путнс на думку не спадало. У мене не було вiльноу анi секунди, бо роботи ковтали задачi ненажерливо, мов голоднi удави. Ще трохи, i я мусив би сам стрибнути у ухню бездонну пащу. Цiсу драматичноу митi я розпачливо ляснув себе по боку i раптом почув, як у лiвiй кишенi щось задеренчало... О небо! Я зрадiв i злякався! Я зрадiв - може, це наш порятунок, i злякався, а що як просто табакерка...

I що ви гадасте? Це був порятунок!

Я шаснув до кишенi i витягнув найпопулярнiшу на Землi гру "15"! Гру, через яку ямайськi пiрати розбивали своу кораблi об рифи, машинiсти не зупиняли поузди на станцiях i летiли пiд укiс, а пачкарi кидали свiй прибутковий промисел! Бо вони були неспроможнi хоч на хвилинку вiдiрватися вiд чарiвницi-коробочки...