А що з ракетою сталося! Двигуни стрибнули з корми на нiс, а нашi ходики потупцювали навпаки. Але ми ще не знали, що потрапили в згубнi обiйми протилежного часу!

Азимут пiдвiвся, виплюнув два зуби i прохрипiв:

- Пронесло! Це була якась приблудна комета...

Тiльки-но я роззявив рота, щоб вiдповiсти йому, коли знову торох-торорох!

Коли я отямився, то вiдчув, що двигуни мовчать, а тiло мос наче прикуте до пiдлоги. Далебi, повернулося тяжiння, подумав я.

Я розплющив одне око i обвiв поглядом ракету. Такого безладдя я в життi не бачив. Звiдусiль звисають обiрванi дроти, прилади вивернули своу рiзноколiрнi тельбухи, куди не кинь оком - жодноу цiлоу речi. А серед цього хаосу на купi всiлякого мотлоху сидить Азимут i нажахано дивиться в iлюмiнатор. Руки у нього трусяться, весь вiн сiпасться i взагалi скидасться на божевiльного.

- Де ми? - якомога спокiйнiше запитав його я.

- На Землi! - ляскаючи зубами, вiдповiв вiн. - Але тут коуться кiнець свiту 1 Мертвi встають з-пiд землi!

Ну, хто б на мосму мiсцi не подумав, що Азимут таки з'ухав з глузду? Хто поставив би iнший дiагноз?

Але - неймовiрно! - я помилився.

Коли я глянув у iлюмiнатор, серце в мене похололо, наче я в самому купальному костюмi вискочив у космос.

Це було якесь марення. Це було нiби кiнофiльм, який пустили навпаки. I в скаженому темпi.

А слiд вам сказати, що переплутати щось ми не могли, бо приземлилися в хрестоматiйнiй мiсцевостi. Це був ргипет, i не просто ргипет, а знаменита Долина Царiв, фантастична долина кам'яноу геометрiу пiрамiд. Отже, ми орiснтувалися, як у себе в хатi.

Але це був неймовiрний свiт!

Сонце сходило на заходi i сiдало на сходi. Люди кумедно метушилися назадгузь. Вони виходили живi з вогню i сухi з води. Нiчого не народжувалося i не вмирало, а несподiвано з'являлося готовеньке, щоб потiм безслiдно зникнути. Здавалося, нiби якийсь чарiвник до всього торкасться свосю паличкою, щоб викликати з небуття казковi картини. Це була сама iсторiя, яку перед нами крутили з кiнця.