Машинально я вiдкрив її. Блиснули анатомiчнi iнструменти. Менi здалося, що на полiрованiй поверхнi лопатки-сокири виднiються червонi плями. Я потер їх, вони не зникали. I раптом я збагнув, що це за плями: лопатка, наче дзеркало, вiдбивала частину кiмнати у мене за спиною.

Я обернувся, махнув лопаткою. Бiдолаха сплигнув зi столу i прожогом вискочив до сусiдньої кiмнати.

Колiна в мене тремтiли, я вiдчував спиною мокру вiд поту сорочку...

Зачинивши дверi на защiпку, я в знемозi опустився на стiлець. Треба було щось вирiшувати, а думати не хотiлося.

Щось клацнуло, рипнули дверi. До кiмнати прослизнуло бiле гнучке тiло, але я встиг зiрвати iз стiни зброю.

Все вирiшували частки секунди. Чи встигне вiн стрибнути ранiше, нiж я зведу курок?

- Бiдолахо! - крикнув я. - Бiдолахо!

Вiн на мить зупинився, i цього було досить.

Я стояв над його трупом. Не було нi жалю, нi страху, тiльки розгубленiсть. Менi здавалося, що Бiдолаха вирiс за нiч мало не вдвiчi. I весь час думалось: як же вiн зумiв вiдкинути защiпку? Жоден вiдомий менi звiр не був здатен на таке...

Жрець Сандуу згодився вiдкласти виступ експедицiї на один день i дав менi загiн солдатiв для пошукiв Ксанди. Ми побували всюди, куди вона могла б пiти в такому станi: у моїх i її рiдних, у знайомих. Опитали сотнi мешканцiв нашого кварталу.

Одна бабуся розповiла, що бачила жiнку, яка бiгла до лiсу. На нiй був халат такого самого кольору, як на Ксандi. Бабуся стверджувала, що жiнка бiгла, закриваючи руками голову.

- Закривала вуха? Ось так? - спитав я.

- Схоже, - пiдтвердила вона. - Але я не встигла добре роздивитися.

Ми прочесали лiс.