- У кожному разi меншу, нiж ми для них, - вiдповiв я, усмiхаючись. - Менi розповiдали, що два полки вiдправлено для винищення їх у провiнцiю Еме. Мабуть, невдовзi у мене лишиться один-єдиний екземпляр i я зможу вигiдно продати його звiринцю.

Жрець нiяк не реагував на мiй жарт.

- А ще ти писав, - провадив вiн далi, куйовдячи клинчик бороди, - що чутки про силу й хитрiсть бiлих звiрiв дуже перебiльшенi...

Я розчув грiзнi нотки в його голосi й насторожився. "Що сталося? Новий напад бiлих звiрiв? Чому ж я нiчого не знаю про це?"

- Ми без зайвих зусиль знищили цiлу родину цих звiрiв. Самця, самицю, шiстьох дитинчат. Вони поводилися, як звичайнi звiрi, не виказали нi особливої сили, нi хитрощiв...

- А чутки?

- Чи можна вiрити оповiдям неписьменних чафхiв? Чафхи ладнi напатякати що завгодно, аби їх слухали. Вони добалакалися до того, що хитрiсть бiлих звiрiв перевершує людський розум!

Я уважно стежив за жерцем i все ж прогавив момент, коли вираз його обличчя почав змiнюватись. Тепер воно ще дужче стало скидатися на сокиру - холодне, гостре, без зморщок.

- Ну, то слухай. Два полки, про якi ти згадав, геть . знищено. Провiнцiю Еме перетворено на пустелю. Знищено людей i худобу, посiви i сади. Гинуть лiси, бо кору на деревах погризено...

Його похмурi очi виблискували сталлю.

Я обiперся рукою об стiл, щоб не впасти. Я не мiг повiрити в те, що почув.

- I все те вчинили бiлi звiрi?

- Може, в тебе виникла пiдозра, що я чафх? - вiн не пiдвищував голосу. Точнiсiнько так, не змiнюючи тону, вiн посилав людей на страту.

- А чи правильнi данi?

Жрець зневажливо знизав плечима. Вiн дивився на мене так, наче я вже стояв на помостi перед катом.

- Кара чекає на тебе попереду, - сказав вiн. - А поки що за моєю рекомендацiєю тебе зараховано до групи розслiдування. Треба визначити, як боротися з бiлими звiрами. Збери всi необхiднi iнструменти й завтра зранку вирушай до жерця Сандуу.