Проте ранiше чи пiзнiше настає мить, коли мисляча iстота Землi має проломити планетарну шкаралупу, щоб вийти у зоряну сферу i народитися "громадянином Всесвiту" (за висловом Цiолковського). Повитухою у таких вiдповiдальних пологах i покликана бути лiтература мрiї та передбачення фантастика. Пiдготувати свiдомiсть юних поколiнь до зiткнення з таємничим океаном буття, промоделювати можливi варiанти подiй, навчити читачiв мислити неупереджено й парадоксально, вiльно й розкуто. Ще донедавна точилися суперечки про значення й призначення фантастики, i її, немов нерiдну доньку в казках, намагалися запхати десь у запiчок сучасної суспiльної динамiки, дозволяючи "оспiвувати" досягнення науки, технологiї або розважати дiтвору закрученими сюжетами з космiчним антуражем. Останнi ж десятилiття показали, що "географiя фантастики" визначає навiть потужнiсть наукового потенцiалу країн, i нехтування цим жанром (або, скорiше, цiєю пансофiчною лiтературою) призводить до деградацiї творчого мислення, до цiлком конкретних втрат у пiдготовцi спецiалiстiв з прогностичними здiбностями, а вiдтак - у освоєннi терра iнкогнiта (невiдомих континентiв прийдешнього). Саме тому ми зобов'язанi не лише звернути найпильнiшу увагу на видання фантастичної лiтератури, а й створювати прогностичнi об'єднання, клуби, групи, що спроможнi будуть консолiдувати мрiйникiв, готувати новий рiвень суспiльного мислення. Це те, що вкрай нам необхiдно в епоху багатомiрної перебудови всiх сфер життя.

Що ж можна сказати про українську фантастику в цей тривожний час, коли у високостi вiдлунюють всi дзвони неба й землi, коли до дiї пробуджуються психогенетичнi потенцiї найширших верств народу? Адже казковi джерела рiдного краю так потужно нуртували впродовж тисячолiть, втiшаючи та наснажуючи водограями радостi i мрiй численнi поколiння дiтей та дорослих. Чи не замулилися тi криницi таємничої прийдешностi на манiвцях iсторичних перегонiв?