Справдi, чи замислювалися ми про несумiснiсть часових ритмiв людини, скажiмо, Зоряного космосу або навiть планети Землi, на якiй живемо, вiд якої маємо тiло, життя, повiтря, харч, домiвку? Ми нещадно визискуємо рiдну планету, катуємо, засмiчуємо, видовбуємо глибиннi надра, штовхаємо до деградацiї бiосферу, гiдросферу, атмосферу, вважаючи, що Земля - то речовинний агрегат, на поверхнi якого ми виникли (випадково чи в результатi певних закономiрностей). Але, привласнюючи собi прерогативи "розумностi", ми заперечуємо можливiсть "розуму" цiлої планети, ми вiдкидаємо навiть думку про те, що наша спiльна Мати може мати чутливiсть. Така зарозумiлiсть породила страшнi результати, катастрофiчнi наслiдки яких нам доведеться усувати, ой, як довго i болiсно! Проте останнi зрушення в життi нашого суспiльства дозволяють сподiватися, що псевдонаукова зарозумiлiсть буде потроху виживатися i ми збагнемо те, що колись говорив Ч. Дарвiн: "Мертва мати не може породити живих дiтей!" Тобто, ми почнемо етавитися до Природи, до Землi, до Зоряної Безмiрностi, як до живої присутностi, як до рiдної свiтлицi, де нас Мати-Природа породила i чекає, щоб ми виросли чутливими синами, а не "освiченими" яничарами, котрi списами чи шаблями псевдопiзнання розпанахують груди неньки...

Ось такi думки породжує таке простеньке нiбито оповiдання про "пришельцiв" з iншого часу. В таких несподiваних висновках сенс i вартiсть фантастики - сiяння зерен парадоксального мислення.

У новелi "Побачення" письменник малює хвилюючу зустрiч мислячих iстот Свiту й Антисвiту. Прямий контакт неможливий, торкання речовини й антиречовини спричиняє взаємне знищення, анiгiляцiю. Разом з тим, понад страхiтливою несумiснiстю мiж представниками полярних свiтiв виникає мiсточок симпатiї, взаєморозумiння. Кульмiнацiєю такої симпатiї є любов мiж хлопцем Землi Iллею та дiвчиною з Антисвiту Анто. I коли виникла катастрофiчна ситуацiя (кораблi не могли розiйтися, їх неминуче притягувало один до одного, вихiд був лише у тому, щоб потужним вибухом у центрi сфери вiдштовхнути зорельоти в рiзнi боки), то лише Любов врятувала астронавтiв: закоханi вирiшили анiгiлювати, злютувавшись вогняними обiймами, i цей потужний вихор дав змогу людям рiзних свiтiв вернутися додому.