На це вже Крiшна нiяк не реагував, i далi, до кiнця вечерi, вони сидiли мовчки. Олiвейра теж з'явилася лише на якусь мить. Поставила перед ними по чашечцi кави, поцiкавилася, чи не бажають iще чогось i, ледь доторкнувшись плеча Мiкейроса - Крiшна уже помiтив, що вона торкалася його так при кожнiй нагодi, - вийшла.

2

Допивши свою каву, Крiшна пiдвiв голову i, чiтко вимовляючи кожне слово, проказав:

- Хочу пробути у вас до ранку. Ви не заперечуєте?

- Анiтрохи. Я завжди радiю, коли у мене лишаються гостi. Знаєте, тут, у горах, досить самотньо.

- Я багато рокiв прожив у горах. До того ж я давнiй i затятий альпiнiст. Мабуть, як i ви?

- У молодостi, - скромно зауважив Мiкейрос.

- А менi вiдомо, що вiд цього захоплення ви вiдмовилися вже у досить зрiлому вiцi. I я навiть знаю, якi обставини спонукали до цього.

- Дивно, - спохмурнiв Мiкейрос. Вiн не хотiв, щоб Крiшна нагадував йому про цi обставини. - Звiдки такi подробицi?

- Нiчого дивного. Вам час звикнути до своєї популярностi i до того, що подробицями вашого життя цiкавитиметься дедалi бiльше незнайомих вам людей. Що примушує вас залишатися тут, на плато, зараз? Те ж таки захоплення горами?

- Та ще кам'янi плити.

- Їх можна перевезти до мiстечка, де ви маєте чудовий особняк. Або навiть до столицi. Не така вже й проблема.

- То лиш так здається. Насправдi ж це неможливо.

- Чому?

- Менi чомусь здається, що всi цi плити повиннi лишитися тут. Бо тiльки тут, у своїй стихiї, вони набувають природного значення, тут вони волають: прочитайте нас, збагнiть змiст того, що закодовано у цих криптограмах та пiктограмах людьми старожитнiми, якi були, мабуть, мудрiшими за вас.