Говоритимемо конкретнiше... Чи подбали ми про те, щоб у разi якоїсь суперкатастрофи - чи то ядерної вiйни, чи якогось природного катаклiзму - залишити по собi вiдомостi про нашi досягнення, словом, передати щось у спадок тим, хто лишиться пiсля нас i, можливо, знову змушений буде починати з кам'яної сокири? А таке не виключено. У чому, власне, зберiгаються нашi знання, нашi науковi досягнення, закодованi в теореми, формули, схеми, теорiї? Книжки, фiльми, магнiтофоннi плiвки... Але ж неважко припустити, що за будь-якої катастрофи все це загине разом з нами, а може, ще й ранiше вiд нас. А уявiть собi становище людей, якi вцiлiють пiсля ядерної вiйни, однак лишаться без бiблiотек... Чого ми вартi без них? Що вмiє робити кожен з нас, якщо загине оцей "колективний мозок" - бiблiотеки?

- Я розумiю вас. I згоден: ви маєте рацiю.

- Отож я припускаю, що колись тут, на цьому континентi або на землi, яка прилягала до Пiвденної Америки (можливо то й була легендарна Атлантида), людство досягало досить високого розвитку цивiлiзацiї. Такого, що змогло передбачити загибель свого континенту. I цi люди замислились: а як же зберегти знання, якi вони набули, для поколiнь прийдешнiх, для цивiлiзацiї, що вiдродиться пiсля них? Нехай навiть на iнших материках? На чому описати свою спадщину? На паперi, якщо вони знали його? На пергаментi? I знайшли єдино правильний вихiд: закодувати все це пiктограмами на кам'яних плитах. Тiльки камiнь змiг пережити всi катастрофи, пережити вiки й донести до нас усе, що зашифрували на ньому нашi далекi предки.

- А вони самi, автори цих послань, загинули?

- Я вважаю, що велика група вчених тiєї цивiлiзацiї зумiла врятуватися на космiчних кораблях, якi стартували з космодрому на плато Наска. Ви чули про нього?

- Нiхто не може сказати що це був саме космодром.