- Чесно кажучи, я припускаю, що могло статись i таке. Але є в цiй версiї щось... Щось антигуманне. Це все одно, що ми, розвинутi країни, раптом вирiшили б iзолювати африканський континент чи країни Океанiї вiд технiчного прогресу, примусивши їх i далi залишатися десь там, на рiвнi кам'яного вiку. Невже таке рiшення мало б якесь виправдання?

- Тут я з вами не згоден, - твердо вiдповiв Крiшна. - Те, що людство пiшло по шляху технiчного розвитку суспiльства, а не власного фiзичного й духовного вдосконалення, є, на наш погляд, фатальною помилкою.

- На наш? - перепитав доктор Мiкейрос. - Отже, ви все-таки не однi. Ви когось представляєте. Що це за органiзацiя? Ну кажiть уже, кажiть...

- Звичайно, представляю, - стенув плечима Крiшна. - I взагалi, час вiдкривати карти. Все одно наша розмова i нашi взаємини складатимуться так, що я змушений буду говорити правду. Ясна рiч, я репрезентую цiлу мiжнародну органiзацiю...

Мiкейрос пiдвiвся, взяв iз журнального столика запальничку i, присiвши бiля камiна, пiдпалив жмутки сухої гiрської трави, на якi було покладено дрова. Крiшна уважно стежив за кожним його рухом. Кiлька хвилин вони сидiли мовчки, i лише коли в камiнi зародилося благеньке вогнище, Мiкейрос заговорив:

- I що ж ви тепер пропонуєте людству? Я маю на увазi - ваша мiжнародна органiзацiя? Знищити всю технiку, зректися набутих знань i повертатись у лiси та до печер, братися за кам'янi сокири? - Зараз, при вогнi, вiн вiдчув себе впевненiше. - Як це, по-вашому, може виглядати в реальному життi?

- Так, ми радили б людству вдатися навiть до таких крайнощiв. Задля його ж таки спасiння, задля врятування планети, яка, на наш погляд, є живою iстотою, а отже, головним витвором природи. Оскiльки ми, люди, руйнуємо свою екологiчну нiшу, згубно впливаємо на структуру самої планети, то нам уже тепер слiд замислитися i над тим, як зупинити це руйнування, рятуючи i Землю, i рiд людський.