- Я володiю двадцятьма способами вбити людину одним-двома ударами, - насмiшкувато мовив вiн, пильно дивлячись на доктора Мiкейроса, який аж тремтiв од лютi. - Двадцятьма. Проте сьогоднi не скористаюся жодним. Тiльки сьогоднi, тому що ви дали менi притулок i нагодували. Ночувати у вас я, звичайно, не залишусь. Але ми ще побачимось. Раджу добряче подумати над нашою пропозицiєю. I даю для цього вам рiвно, - вiн глянув на годинник, - шiсть годин. Тобто, до свiтанку. На бiльше у мене просто нема часу. Нами вже цiкавиться полiцiя. Якщо ви згоднi, то кам'яний iдол, що стоїть бiля ваших ворiт, має бути повернений обличчям до будiвлi - це означатиме, що ви погодились на нашу пропозицiю. Тодi ми вже й продовжимо цю розмову. А поки що проведiть мене. I, до речi, згадайте - у вас уже були неприємностi. Адже хтось уже знищив кiлька ваших плит, чи не так?

- То якийсь божевiльний, - вiдказав доктор Мiкейрос. - Не вiрю, щоб здорова, нормальна людина могла вдатися до такої ганебної акцiї. До речi, той чоловiк наклав на себе руки. Кинувся услiд за плитами.

Коли Мiкейрос проводжав Крiшну до ворiт, йому раптом здалося, що над краєм урвища промайнула i зникла за виступом скелi людська постать. "Невже Кодар? - подумав вiн, зиркаючи на Крiшну. - Але як вiн мiг вислизнути з будинку? Нi, це якась мiстика". Мiкейрос зупинився, промовив:

- Скажiть, який сенс вашому товариству витрачати стiльки грошей, щоб викупити цi плити, коли ви можете просто знищити i їх, i цей будинок? "I мене", - додав уже подумки.

- Я чекав на це запитання. I добре, що ви його поставили. Почувши мою вiдповiдь, ви, напевне, пройметеся бiльшою довiрою i до людей, що висувають вам цi умови. Так, ми повиннi витратити чималi грошi. Але не тому, що наше товариство - клуб мiльярдерiв-марнотратцiв, хоча зараз у нас є прихильники й серед дуже багатих та впливових людей навiть вашої країни. Не кажучи вже про країни Близького Сходу. Рiч у тому, що досi ми тримались у затiнку.