А рiчка плине. Велично, гордо. Як i сто, як, певне, тисячу лiт тому. Несе каламутнi води до океану. Води i вимитi десь у верхiв'ї дерева, колоди, зеленi купини... Згадується недавно прочитаний роман "Лопе де Агiрре, король свободи" еквадорського письменника Мiгеля Отеро Сiльви, iсторичний твiр про освоєння перуанських земель, дiя якого розгортається головним чином на Амазонцi (Мараньйонi). Чудовий твiр! Написаний у кiлькох часових площинах, вiн воскрешає подiї давнi, з часiв проникнення сюди iспанських конкiстадорiв, дає змогу поглянути на героїв з рiзних точок зору.
Отож - Амазонка. Належить - для повноти вражень - проплисти нею кiлькадесят кiлометрiв униз, де туристичне селище, де справжня сельва, словом, де екзотика. Критий брезентом баркас о полуднi вiдвалює од причалу i повiльно йде за течiєю. Зостаються позаду захаращенi ящиками, штабелями лiсу, дощок, машинами портовi склади, нафтобаза, опиняєшся у володiннi водної стихiї.
- Ширина рiчки в цьому мiсцi до трьох кiлометрiв, глибина сорок сiм метрiв, швидкiсть течiї - сiм кiлометрiв на годину, - пояснює Арiстiгос, наш гiд.
Йдемо пiд правим берегом, розмитим, розбитим шаленими хвилями, що утворюються пiсля кожного судна, протилежний, лiвий, мрiє в далинi. Хатини на палях, невеличкi поселення, вирубанi, випаленi дiлянки сельви, гiгантськi пальми, кедри (iспанськi), на яких мiж гiллям пречудово себе почувають рiзнi дрiбнiшi рослини з червоним, голубим, пурпуровим цвiтом. Цупке корiння лiан. Занесенi мулом товстеннi стовбури стирчать з води пiдгнилими кiнцями. Смужечка рису над самою водою. Викопанi в грунтi крутi сходини, за якими в'ється вгору, до оселi, тоненька стежечка. Жiнка полоще бiлизну, бiля неї дiтлахи махають услiд - цивiлiзацiя!..