- Ну, то що, як достанеться? Та й що там достанеться? Поб'ють та й годі! - нетерпляче гукаю я Мар-ті, викручуючись на всі боки.

- Воно ж і лайка дошкуляє! - ласкаво одказує Марта.- Поки ще тілько лайкою обходиться, а як звелять вибити? Он учора нахвалялись, що як ще раз ви будете отак зачісані, то мене на конюшню одішлють.

- Ну, то що, як на конюшню? - одно сперечалася я.- Навіщо ти там здалася? Коням гриви розчісувати?!

- Якби задля того! - каже Марта.

- А то ж задля чого? - зацікавившись, допитуюся я.

- Щоб конюх Тришка березовим віником почесав.

- Вибив? - догадуюся я.

- Атож… А конюх Тришка такий немилосердний, як стьобне - то аж кров стрельне у вічі!

Ота річ Мартина мене так вражає, що я відразу оторопію. Мені ввижається бородатий Тришка в червоній сорочці та чорній плисовій безрукавці, огрядний та страшний з себе. Він однією рукою четверо коней, запряжених у ридван, на задні ноги осаджує. А то ж як такий ударить?.. У мене дух захопило, і я, мов кам'яна, стою, а Марта тим часом мою косу розчісує.

- От і добре, що ви трохи постояли. Я тим часом волоссячко розчесала. Бачите, яке то гладеньке та рівненьке стало. Тепер і коси заплетуться до ладу,- каже Марта, заплітаючи коси.

Та я не слухаю ті речі. Мені вже ввижається та страшна подія, як Тришка б'є та як кров угору скаче!

- Хіба він тебе коли бив? - доходячи до пам'яті, допитуюся я в Марти.

- Хай бог милує! Мене не бив,- одказує вона.- А Секлетину-птичницю бив. Вона ото й розказувала. Як цвьохне,- каже,- то кров так цівкою і стрибне вгору! Аж дух займається…

- За віщо ж він Секлетину бив?

- За те, що не доглянула індичат та рано випустила пастись, поки ще роса не спала. Як напилися вони тієї роси, то до обіду трохи не всі поколіли. За те її бариня й звеліла на конюшню одіслати… От я й коси заплела! - каже далі Марта.- Бачте, як гарно: наче зернятко одно до другого притулилося, так пас-мечко до пасмечка поприлягали. Тепер тілько кіснички вплету, кренделиком коси зложу та лентою перев'ю - наче намальоване буде! - утішається Марта своєю роботою.