-- Кава холоне!
-- Бабуся кличе! -- сказав прадiдусь. -- Вона дожидає нас iз гарячими булочками. Ходiмо!
Ми взяли кожен свою дошку пiд пахву, понадягали шапки, щоб перейти через вулицю, чемненько сказали Шкiрянiй Лiзбет "до побачення" й пiшли в дiм, де горiшня бабуся на мою честь подала каву в кiмнатi. Гарячi булочки пахли розкiшно. Та перше нiж допастися до них, я прочитав бабусi обидва вiршi й пояснив їй, чому такi абетковi вiршi особливо важкi для складання. Та вона тiльки сказала:
-- Їж i пий, а то булочки вихолонуть.
А тодi обережно взяла обидвi дошки й винесла в сiни.
-- Розумiєш, -- сказав прадiдусь, -- вона зовсiм не знається на поезiї. Я завжди це казав, хоч вона й моя дочка.
-- Нiчого, ще навчиться, -- заспокоїв я його й заходився їсти.
Пiсля кави, коли горiшня бабуся пiшла до себе в кухню, ми взяли дошки пiд пахви, гукнули бабусi, що булочки були дуже смачнi, й потюпали через вулицю назад до рибальської комори. Дорогою прадiдусь був дивно мовчазний. Крiм того, вiн примружував очi та випинав нижню губу. З цього я побачив, що вiн придумує якусь нову оповiдку. I справдi -- тiльки-но ми зайшли до вершiвнi, як вiн сказав:
-- Сiдай. Зараз я тобi розкажу ще одну оповiдку. Я сiв на корковi пластини, а прадiдусь примостився на вершi й почав таку оповiдку:
"СI" та "ЙО",
або ЧУДОВI ДНI НЕАПОЛЯ
Ця пригода сталася понад сто рокiв тому. Отже, вона, мабуть, правдива. Крiм того, розповiдав її моряк. А моряки, як вiдомо, не брешуть нiколи чи майже нiколи.
Отже: понад сто рокiв тому жив у Гамбурзi хлопець на iм'я Андреас. Вiн був великий мастак латати вiтрила, найкращий в усьому портовому мiстi. Тому його залюбки брали в плавання на великi трищогловi кораблi. На тих кораблях вiн не мав iншої роботи, як латати вiтрила, а коли корабель розвантажувався тиждень й бiльше в чужоземнiй гаванi, Андреас мiг сходити на берег i роздивлятись там усе досхочу.
Якось вiн поплив на вiтрильнику "Любонька" до Неаполя. Вiтер був ходовий, днi погожi. Тiльки на широтi Бiскайської затоки попали в шторм, i Андреаса вдарило об гострий край даху рубки, вiд чого в нього лишився шрам на лiвiй щоцi.