Бо як я вже заб'юсь нагору, в токарню, витягти мене звiдти не так легко. Тож я пiшов за ним до вершiвнi, де стояли круглi й чотирикутнi кошики з дерева та мотузяної сiтки, що тодi сягали менi до грудей. То й були вершi, в якi ловлять омарiв, їх опускають на довгих мотузках на морське дно й лишають там на цiлу нiч. Мотузки прив'язують до довгої линви, внизаної корковими поплавцями, i по тiй линвi вранцi знаходять, бо вона плаває на поверхнi, схожа на величезний разок намиста iз кминових перепiчок. На кiнцi в неї -- великий поплавець iз барвистим прапорцем. Мiй прадiдусь за свiй вiк зробив дуже багато верш. Вiн часто й лагодив їх, коли якi пошкодить буря. Майстерня, де вiн їх робив чи лагодив, називалась вершiвнею; ото там ми з ним i розмiстилися вигiдненько.

-- Сiдай на корки! -- мовив прадiдусь.

Я сiв на стосик довгастих коркових пластин, iз яких вирiзають кминовi перепiчки для линви з вершами. Прадiдусь узяв у руки одну таку пластину, що стояла коло стiни, вийняв короткого широкого ножа й почав вирiзати поплавцi та кидати в кошик для бiлизни.

-- Я обiцяв Крiшоновi Кульзi повний кошик поплавцiв, -- сказав вiн. -- А заразом можна розмовляти й навiть, коли хочеш, вiршувати!

-- Так, так, давайте звiршуємо щось! -- зрадiв я.

-- Спершу я розкажу тобi одну оповiдку. А тодi для розваги трохи повiршуємо. Ну як, хочеш послухати оповiдку?

Ще б пак я не хотiв! Прадiдусь умiв дуже гарно розповiдати. Вiн спочатку спитав мене, як по-справжньому звуть Крiшона Кульгу. Але я того не вiдав. Майже всiх на нашому невеликому островi я знав тiльки на прiзвисько.

-- Насправдi Крiшона Кульгу звуть Крiстiан Бродерс. Але всю їхню родину вже рокiв зо сто прозивають Кульгами. I знаєш чому?

-- Не знаю.

-- Ну що ж, дiзнаєшся з моєї оповiдки.

I прадiдусь розповiв менi таке.

КУЛЬГАВИЙ ЙОНАТАН

Йонатан Бродерс був рибалка; правда, ловив вiн не рибу, а омарiв. Вiн трохи накульгував та ще й заїкався, а тому не любив бувати на людях, волiв лишатись на самотi зi своїм човном.