Дача являла собою фанерну халабуду розмiром три на три метри та висотою десь метрiв два.

За покрiвлю їй правила вкрита мохом дранка. Споруда мала невеличкi дверцята, у яких навiть Лiзка, заходячи, мусила нахиляти голову, та два вiконечка, такi манюнi, що коли б Олег захотiв крiзь одне з них вистромити голову, то не мав би нiякої гарантiї, що зможе втягти її назад.

Та, коли говорити вiдверто, -- яка рiзниця: чи халабуда з двома розкладушками править тобi за дачу, чи кам'яний будинок. Головне -мiсце, а кращого за Круглик, на одностайну думку мешканцiв найближчого мiста, -- не знайти. По-перше, недалеко їхати, по-друге, лiс та озеро, по-третє, досхочу свiжого повiтря!

Одне слово, не Круглик -- рай земний!..

Олег спритно здерся на вишню, i вже тут, на самому вершечку гнучкого дерева, вiдчув, що день без батькiв почався.

Вiн вправно й хутко обiрвав за кiлька хвилин обидва дерева, складаючи перестиглi вишнi у пакетик вiд молока, припасований до пояса, спустився додолу й вирiшив нарештi збудити сестру -- порадувати малу гостинцем. Та враз пригадав, що мама просила на снiданок забрати у сусiдки, Iзольди Сократiвни, яєчка, за якi вже наперед заплачено.

Ох, уже цi яєчка!

Мама десь вичитала, що їх треба вживати щодня -- свiжими й сирими, i вiдтодi примушувала Олега й Лiзу ковтати щоранку по одному. При цьому вона пильнувала, щоб дiти не просто ковтали яйця, мов iндики, а випивали їх повiльно, не поспiшаючи, крiзь невеличкi отвори у шкаралупi. Ще й наспiвувала їм якесь нiбито давньоанглiйське прислiв'я.

Це прислiв'я в татовому перекладi звучало приблизно так:

Хто починає день з яйця -

Здоровим буде до кiнця!

Олеговi не дуже подобалося слово "кiнець" -- воно нiби натякало на смерть, -- але вiн мовчав. Бо яка рiзниця, вiд чого помреш: вiд щоденного споживання сирих яєць чи вiд iнфаркту. З його точки зору, смерть вiд iнфаркту навiть краща -- вона, принаймнi, нiчого не коштує. А за кожне свiже сире яйце Iзольда Сократiвна, колишня власниця їхньої дачi, а теперiшня сусiдка, лупила по три магазиннi цiни.