Малий теж не байдикував - з кожної грудки руди вiн старанно обтрушував пiсок, занадто великi розбивав молотком. Небавом i кошик був повний до верха.

Коли дядько, крекнувши вiд напруги, пiдвiвся з повним кошелем на рiвнi ноги, лозини аж зарипiли. Однак дядько поспiшив уперто в глибину лiсу до вуглярiв,

Пiвник пiдтипом пострибав за ним, тягнучи на плечi заступи, молоток i гострий кийок для подрiбнення руди.

Пiд легким павiтром над ними шелестiли молодими листочками берези.

А крiзь аромат квiтiв на сонячних галявинах вже пробивався здаля їдучий запах дьогтю.

Небавом перед подорожнiми вiдкрилась чи то галявина, чи то вирубка, посеред якої стояли чи то куренi, чи то копицi сiна.

Однi високi гостроверхi вибудови горiли червоним полум'ям i чадiли чорним димом, другi були огорненi сивим прегустим димом, зовсiм чорнi копицi чадiли тонесенькими цiвками диму.

Люди були бiля довгої будiвлi.

Люди переливали дьоготь iз невеликого барила в дiжку i ставили на колу.

Дядько полишив Пiвника з вантажем i рудою пiд великим деревом у мерехтливому блакитному затiнку.

До дядька з риканням кинулись здоровеннi пси. Та дядько схилився до них, щось їм лагiдно проговорив, i вони до нього зразу ж привiтливо замахали кудлатими хвостами.

Поки дядько розмовляв iз старшими робiтниками, iншi вуглярi ставили новий конус iз дзвiнких дубових болонкiв.

Дядько з вуглярами у приязнi. Йому, вправному мисливцевi, вдавалось без усяких слiдiв брати дичину iз князiвського лiсу, з боярського гаю. I вiн здобиччю дiлився з робiтниками.

Приязнi вуглярi насипали дядьковi цiлий мiх дзвiнкого та легкого дубового вугiлля.

Дядько та небiж довго не затримувались у вуглярiв, а поспiшили до рудного яру.

Яр починався за сiльським валом. Там люди брали глину, що тiльки тут виходила серед пiскiв та торфовищ нагору бiля їхнього села. Тут всi варили крицю для власних потреб.