— Звісно, ми не хотіли повідомляти вам як сторонній людині про вбивство лідера. Але тим, що ви, Усікава-сан, почали розслідувати біографію Аомаме, ви вже стали причетними до цієї справи. Нам потрібна ваша допомога в розшуку Аомаме. І ви зобов'язані тримати язик за зубами.

— Зберігати таємницю — головний принцип моєї роботи. Я не прохоплюся про це жодним словом.

— Та якщо прохопитесь і стане ясно, що джерело інформації — це ви, то вам лиха не минути.

Усікава опустив очі на стіл і знову розглядав свої опецькуваті пальці з таким виразом обличчя, ніби дивувався, відкривши, що вони належать йому.

— Лиха не минути, — підвівши голову, повторив він слова співрозмовника.

Онда ледь-ледь примружив очі.

— Що лідер помер, треба будь-що приховати. Заради цього засобів не можна вибирати.

— Я зберігатиму таємницю. Щодо цього будьте абсолютно спокійні, — сказав Усікава. — Досі ми з вами успішно співпрацювали. Я нишком-нишком облагодив кілька справ, які вам не вдавалося відкрито зробити. Іноді це була важка робота, але я за неї отримував добру винагороду. Тож триматиму рот на подвійному замку. Я ніяка не правовірна людина, але покійному лідеру багато в чому особисто зобов'язаний. А тому не пошкодую своїх сил, щоб розшукати Аомаме-сан. Постараюсь з'ясувати обставини, які стоять за її вчинком. Уже підступаю до найважливішого. Тож, будь ласка, наберіться терпцю і почекайте. Невдовзі, сподіваюсь, зможу принести вам добрі новини.

Онда ледь-ледь змінив позу на стільці. Ніби відгукуючись на це, Кінський хвіст біля дверей перевів центр ваги свого тіла з однієї ноги на другу.

— Це вся інформація, яку вам досі вдалося зібрати? — спитав Онда.

Усікава на мить задумався. Потім відповів:

— Як я вже казав, Аомаме-сан двічі телефонувала до районного відділу дорожньої служби столичного управління в Сіндзюку. І звідти їй кілька разів дзвонили.