Усікава зробив на цьому паузу й, оглядаючи сліди нікотину на пальцях, думав про сигарету. Подумки запалював її, вдихав і видихав дим.

— Однак при цьому є два винятки. Перший — дворазовий дзвінок до поліції. Але не за номером 110, а до районного відділу дорожнього руху столичного управління поліції в Сіндзюку. Звідти також кілька разів телефонували до Аомаме-сан. Вона не має власного автомобіля, а поліціанти навряд чи тренуються індивідуально в елітному спортивному клубі. Тому, напевне, в цьому поліційному відділі вона має знайому людину. Хто ця людина, невідомо. Ще одне, інше, мене зацікавило — тривала розмова з невідомого телефонного номера. Дзвінки виявилися односторонніми. Аомаме-сан ні разу не телефонувала. Дізнатися щось про цей загадковий номер мені не вдалося. Звичайно, є телефонні номери, які завдяки певним технічним хитрощам зберігаються у таємниці. Але й до них можна дістатися, якщо докласти зусилля. Однак хто за цим номером ховається, я не встиг дізнатися. Звичайним способом замок у цій справі не відмикається.

— Виходить, той її партнер може зробити щось незвичайне.

— Саме так. Безперечно, до цього причетний професіонал.

— Ще один свояк, — зробив висновок Онда.

Усікава потер долонею сплюснену лису голову й глузливо посміхнувся.

— Саме так. Ще один свояк. І то досить сильний.

— Принаймні потроху стало ясно, що вона начебто пов'язана з професіоналом, — сказав Онда.

— Авжеж. За спиною Аомаме-сан стоїть організація. І в ній працюють не аматори.