У присутностi цiсу вiдомоу на всiх космiчних трасах людини мене з новою силою огорнули сумнiви. Зараз смiховинна об'ява здавалася менi не варта нiякоу уваги.

- Я слухаю вас, мiй юний друже! - привiтно вибухнув капiтан на повних регiстрах свого неможливого голосу.

- Оце прийшов за порадою, - непевно мовив я.

- На консультацiю! - виправив мене капiтан Козир. - Так називають бесiди з викладачами у вашiй космiчнiй школi?

- Точнiсiнько так! - запевнив я. - Я й кажу: оце iду Хрещатиком i раптом бачу об'яву, про яку досi не можу скласти нiякоу путньоу думки. Не знаю навiть, чи це жарт, чи просто нiсенiтниця...

Я витяг з кишенi аркуш, розгорнув його i подав капiтановi.

- Тисяча москiтних метеоритiв! - загримiв вiн i аж пiдскочив з мiсця. Я поспiхом роззявив рота, щоб не оглухнути, як пiд час артилерiйськоу канонади. - Пiзнаю руку мого друга капiтана Небрехи! Екс ункве леонем! [ex unque Leonem (лат.) - по кiгтю лева, тобто, видно птаха по польоту]. Але звернiть увагу, з якою винятковою скромнiстю капiтан Небреха готус нову карколомну експедицiю. Навiть менi не подзвонив!

- То ви знасте його? - вихопилось у мене.

- Ще б пак! Це один з найуславленiших мiжзоряних вовкiв, якi тiльки ганялися за кометами! Гордiсть корпусу командорiв! Невже ви не чули про нього?

- Анiчогiсiнько, - похнюпивсь я.

Вiд такого ганебного визнання аж у доброзичливого робота Малюка зеленi лiхтарi раптом спалахнули зловiсним червоним кольором.

- Фобос i Деймос! [Фобос i Деймос - супутники Марса, у перекладi з грецькоу - Страх i Жах] - скрикнув капiтан Козир. - Чого тiльки вас у школi навчають? А тим часом, молодий чоловiче, комукому, а вам, випускниковi, слiд було б знати, що не хтось iнший, а саме капiтан Небреха у далекому сузiр'у Волосся Веронiки вiдкрив чудернацьку планету, яка являла собою голову живоу iстоти!

Я понуро мовчав, мов нещасливий школяр на екзаменi, якому дiстався бiлет з моторошним номером тринадцять.