Я вийшов з лiфта на дванадцятому поверсi i, весь час звiряючись з вказiвками об'яви, вiдмiряв три кроки уперед, чiтко, як на стройових заняттях, повернув лiворуч, вiдрахував уздовж коридора п'ятдесят один крок, повернув праворуч, ступив ще чотири кроки i опинився перед дверима з номером 326.

Каштан Небреха вирахував трасу до свого номера з точнiстю електронного обчислювача!

Я кiлька разiв глибоко зiтхнув, щоб заспокоутися, i чемно постукав у дверi.

- Ласкаво прошу! - пролунав звiдти спокiйний, трохи хрипкуватий голос.

Я зайшов до кiмнати i одразу спостерiг, що тут завбачливо i ретельно готуються до тривалих космiчних мандрiв.

На пiдлозi валялися натоптанi рiзним туристським начинням спальнi мiшки та наймодернiшi скафандри з магазину "Спорттовари", дерев'янi скринi з написом "не кантувати" i зображенням великоу чарки, у кутку стояв на тонких металевих нiжках червонобокий казан, в якому добре варити картоплю в мундирах або немудру рибальську юшку, а поряд лежала стародавня коцюба. Такоу унiкальноу речi нинi не побачиш, хiба що у музеу прадавнього побуту. Видно, капiтан любить iнодi посидiти на невiдомiй планетi бiля привiтного багаття i неквапливо ворушити коцюбою жарини.

Але самого хазяуна нiде не було видко. Тiльки посеред кiмнати гойдалася якась химерна хмара.

- Капiтане, де ви? - напiвголосно гукнув я.

I раптом з клубiв сивого диму, як сонечко з хмарного неба, вигулькнуло рожеве усмiхнене обличчя. Якби не хвацько закрученi вуса i не люлька в зубах, оця бездоганно кругла голова цiлком могла б правити за зразкову модель якоусь привiтноу планети, оточеноу густою тютюновою атмосферою.

Та я, визнаю, з неприхованою вiдразою дивився на оцю неочiкувану модель планети курцiв.

От i маю собi конкурента! Бач, таки встиг випередити мене! А я сподiвався, що капiтан запише мене у своу супутники без усякого конкурсу.