Я розклав на письмовому столi карту, витяг з пожовклої течки свої давнi рапорти.
- Гадаю, що вантажiвка затонула бiля оцього пiвострова, принаймнi в пiвнiчнiй частинi Озерища. Тiльки тудою мiг вiн утiкати вiд радянських танкiв.
Директор знизав плечима й погодився:
- Ви викликаєте довiру, бо вже розгадали не одну загадку й не раз ставали в пригодi польським музеям. Але ця справа перевершує вашi можливостi. I нашi також. Хiба що ви зазначите мiсце з точнiстю до... трьохсот метрiв. Ну, хай до пiвкiлометра. Тодi ми зможемо на кошти мiнiстерства органiзувати експедицiю аквалангiстiв i розпочати пошуки.
Тепер i я безпорадно розвiв руками.
- Я не вкажу мiсця навiть з точнiстю до п'яти кiлометрiв. Адже я не певний, що взагалi йдеться про Озерище. Отже, менi лишається одне: використати свою вiдпустку в липнi на пошуки колекцiї. Поїду на Озерище, може, зустрiну там чоловiка з рубцем на правiй щоцi. Той чоловiк, напевне, вже матиме акваланг або спiльника-аквалангiста i спробує добувати скарби з затонулої вантажiвки. Цей чоловiк вкаже менi мiсце, де затонули колекцiї. Я вiдразу ж сповiщу мiлiцiю, i ми їх знайдемо. На пiдставi старих каталогiв можна припускати, що в вантажiвцi затонула й колекцiя виробiв з бурштину, яка належала музеєвi в Е.
Директор Марчак аж засяяв.
- Ви так надумали? Це чудово. Я можу тiльки побажати вам успiху.
А за два тижнi я несподiвано зустрiв на вулицi капiтана Юзв'яка. Вiн пiдiйшов до мене, привiтався i спитав:
- Чи правда, що ви цього року збираєтесь у вiдпустку на Озерище? Менi казав про це директор Марчак...