Мiй самохiд був другим у не дуже довгому ряду автомашин до в'їзду на пором. Поперед мене стояла стара, обшарпана вантажiвка з якогось мазурського держгоспу, ним приїхало дванадцятеро хлопцiв i дiвчат. Спершу я подумав, що ця молодь їде на сiльськогосподарськi роботи, а побачивши, як вони знiмають з машини рюкзаки, погнутi баклажки й пооббиванi казанки, здогадався, що їхнiй гурт приїхав автостопом порозкошувати над Озерищем. Мабуть, вони щойно розпочали свої лiтнi мандри, бо ще мали грошi: компанiя сiла за один великий стiл у закусочнiй i щедро пригощалась пивом, галасуючи на жаргонi вуличних хлопчакiв.

Вiдразу ж пiсля мене пiд'їхали двi приватнi машини: "Сирена" i "Вартбург" з варшавськими номерами. Прикручений зверху на "Сиренi" багажник аж угинався вiд кемпiнгового обладнання: лантухiв iз спальними мiшками, наметами, надувними матрацами. А "Вартбург" тяг за собою двоколку з невеличким човном. I хоч машини були з дороги, вони аж сяяли чистотою, а човен нiби й не був ще на водi. З "Сирени" вийшли чоловiк i жiнка середнього вiку: вiн - худорлявий, сивуватий, з заклопотаною i водночас гордовитою мiною "недiльного водiя", який уперше в життi проїхав своїм автомобiлем таку довгу вiдстань: з Варшави до Мазовiї; вона - висока, руда, в окулярах, схожа на стару англiйку з кiнокомедiй. З "Вартбурга" викотилась опасиста жiнка, а з-за керма вийшов гладкий лiтнiй чоловiк з вусиками й грiзно насупленим чолом.

Глянувши на нього, кожний мандрiвник зайшовся б з реготу. Вiн був у блузi, яку можна купити в закордонних рибальських крамницях, розцяцькованiй великими й малими кишенями. Так само ряснiли ними й штани. З тими напханими кишенями чоловiк скидався на унiвермаг в мiнiатюрi; в нього знайшлась би не тiльки котушка ниток будь-якого кольору, а й голка якої завгодно товщини, якi хочеш гачки для вудки, камiнчики для запальнички, мотузочки, волосiнь, складанi вiшалки для одягу, пружинки для спiнiнга, ножицi, шнурки для черевикiв, тасьмочки, шпильки та всяка всячина, аж до запасних кiлочкiв для намету.