Снуючи по кiмнатi i розмiрковуючи над можливими варiантами трагiчної подiї, Дмитро Iванович раптом помiтив тiнь, що майнула за його спиною.

Вiн обернувся i помiтив довге i вузьке дзеркало, майстерно вроблене у простiнок мiж вiкном i балконними дверима, на яке вiн досi не звернув уваги. Iз дзеркала на нього дивилося власне й наче незнайоме обличчя. Обличчя це розповнiло i стало грубшим, чуприна над чолом порiдшала, натякаючи на майбутнi залисини, пiд правим вухом з'явився якийсь горбок - полковник помацав його пальцями: здається, невеличкий жировичок, а вiд очей розбiглися гусячi лапки. Тiльки зосереджений, немов вiдсутнiй, погляд, який засвiдчував напружену роботу думки, був, як завжди, його, ковалiвським.

Роки, роки!..

Полковник зiтхнув i ще раз вглядiвся у дзеркало. Та годi! Вiн не краля, щоб тривожитися ознаками осенi життя...

За свою багатолiтню практику Дмитро Iванович переконався, що стороння механiчна праця нiколи не заважає заглибленiй дiяльностi думки, що пiдсвiдомiсть весь час напружено працює, хоч би чим були зайнятi руки, хоч би що розглядали очi або вимовляв голос. Iнодi це навiть допомагає роботi думки, за асоцiацiєю зв'язуючи тi чи iншi предмети, помiчаючи не видну оку подiбнiсть речей i подiй або пiдкреслюючи їхню вiдмiннiсть...

Пiдiйшовши до книжкових полиць Коваль пробiг поглядом по корiнцях. Це були технiчнi довiдки та пiдручники, працi з машинобудування. Художньої лiтератури стояло лише кiлька розрiзнених томiв та два чи три повнi зiбрання творiв, якi, враховуючи труднощi передплати на класикiв, навряд визначали справжнi смаки господаря.

Коваль навздогад витяг одну книгу. На титульнiй сторiнцi стояв екслiбрис господаря: "Журавель А.I." Штриховий малюнок екслiбриса був вельми цiкавий. Внизу було намальовано якусь машину, лiнiйку i кронциркуль. А вгорi, у високому захмареному небi, дисонуючи з цими технiчними аксесуарами, красувався жiночий черевичок, над яким, широко розгорнувши крила, летiв журавлик. Коваль погортав книгу i поставив її на полицю.