Нi, вiн ще не був готовий передати свої функцiї, свiй досвiд, iнтуїцiю машинi i сприймати її рiшення як незаперечний висновок. Та й математика, очевидно, ще не готова повнiстю перейняти у нього здатнiсть класифiкувати людськi вчинки, вiд якої залежить та чи iнша людська доля... Його, Ковалiв, мозок ще довго служитиме людям!

Вiдiрвавшись вiд цих думок, Дмитро Iванович почав далi вивчати записник.

Поряд з телефонними номерами стояли i жiночi iмена. Чоловiчих було лише три. Двiчi повторювалося i було пiдкреслено "Келя". Повторювалося й iм'я "Нiна". Потiм Коваля зацiкавив дивний запис: "Кель-Потоцький-300". Можливо, "Потоцький" було прiзвищем якогось "Келя" чи "Колi"; запис був нерозбiрливий - полковнику згадалося, що Потоцький - горезвiсно вiдомо на Українi прiзвище колишнього польського магната. "Кель?" "Кель?" Чому йому здається знайомим це слово? Дмитро Iванович напружив пам'ять. Еге, так, здаєтеся, зветься якась футбольна команда у ФРН - "Kholn". Дивна асоцiацiя! Чи не туди веде ниточка?

Наступний запис ще бiльше здивував Коваля: "Боржок "пана"! Подзвонити в Одесу. Нагадати й Келi, дружба дружбою, а тютюнець свiй!" Виходить, "Келя" - це жiноче iм'я?!

Дмитро Iванович зробив собi виписки телефонiв тих людей, iмена або прiзвища яких повторювались, вирiшивши з ними зустрiтися i поговорити насамперед.

Полковник сидiв у шинелi, не помiчаючи, що в кiмнатi дуже холодно, i тiльки коли у пальцi зайшли зашпори, вiдклав записник, потер руки i пiдвiвся, щоб зачинити вiкно. Потiм попрямував на кухню. З такого ж широкого, з подвiйними шибками вiкна, вiдчиненого ще його колегами з опергрупи, теж тягло холодом.

Покiнчивши з цим, Дмитро Iванович полегшено зiтхнув: шлягери звучали тепер приглушено i гупання над головою нiби стихло.