Малий дуже любив дітей і при нагоді завждипросив [316] маму й тата подарувати йомумаленьку сестричку, коли вже вони і нізащоне хочуть купити йому собаку.

Він узяв від Карлсона згорточок і ніжнопритулив його до себе.

- Не плач, люба моя,- сказав він.- Ти ж такагарненька.

Дитина замовкла й подивилась на Малогоблискучими поважними оченятами.

Потім знов засміялась беззубим ротиком іщось тихенько залебеділа.

- Це моє «люлі-люлі-лю» так помогло,- сказавКарлсон.- «Люлі-люлі-лю» завжди помагає, явже тисячу разів пересвідчився в цьому.

- Цікаво, як вона зветься,- сказав Малий ілегенько провів пальцем по ніжній щічцінемовляти.

- Гуль-Фія,- заявив Карлсон,- дівчатканайчастіше мають таке наймення.

Малий ніколи не чув, щоб якась дівчинказвалась «Гуль-Фія», проте він подумав, щовже хто-хто, а найкраща в світі нянька знає,як звичайно називають дівчаток.

- Гуль-Фіє,, серденько, ти, певне, голодна,-сказав Малий, бо Гуль-Фія намагаласясхопити губами його пальця.

- Якщо Гуль-Фія голодна, то ось тут єковбаса й картопля,- мовив Карлсон,зазирнувши до кухонної шафки.- Жодна дитинане помре з голоду, поки Карлсон має ковбасуй картоплю.

Але Малому здалося, що Гуль-Фія не будеїсти ковбасу й картоплю. [317]

- Таких маленьких дітей годують молоком,-зауважив він.

- Ти гадаєш, що найкраща в світі нянька незнає, чим годують дітей, а чим ні? - спитавКарлсон.- Але якщо ти так наполягаєш, то яможу полетіти по корову! - Він сердитозиркнув на вікно й додав: - Хоч важко будезатягти корову крізь таке мізерне віконце.

Гуль-Фія марно ловила пальця Малого іжалібно пхикала. Вона, мабуть, таки справдібула голодна.

Малий понишпорив у шафці, проте молока незнайшов: там тільки лежало на тарілці трихолодні кружальця ковбаси.