- Карлсоне, ходімо краще до моєї кімнати! ІКарлсон пішов за ним, але дуже неохоче.

- Це ж безглуздя: я тільки почав їїрозворушувати, і вже мене спинили! -обурювався він.- Ще трохи, і я певен, вона бзасопіла так радісно й грайливо, якморський котик.

Він, як завжди, підійшов до горщика й витягперсикову кісточку - подивитися, чи вонавиросла. Малий і собі хотів глянути. Стоячипоруч з Карлсоном, він поклав [534] йому рукуна плече й помітив, що Карлсон геть мокрий.

Сердешний, мабуть, літав довго по дощі.

- Ти не змерз , що такий мокрий? - запитавйого Малий.

Досі Карлсонові наче було байдуже, що вінмокрий, але тепер він почав мерзнути.

- Певне, що змерз,- сказав він.- Та хіба цекогось турбує? Хіба комусь прикро, що йогонайкращий приятель змок до нитки й тремтитьз холоду? Хіба цей хтось квапиться скинути знього одяг та повісити сушити, і загорнутийого в гарний м'який халат, і зварити йомутеплого шоколаду, і принести цілу купубулочок, і покласти його до ліжка, і заспіватийому гарної, сумної пісеньки, щоб йогоприятель спокійно заснув, га? - Він докірливоподивився на Малого.- Ні, не квапиться,-додав Карлсон, і голос йому затремтів, начевін збирався плакати.

Малий поспішив виконати все те, що, наКарлсонову думку, повинен був зробити длянайкращого приятеля. Найважче було дістатив панни Цап теплого шоколаду й булочок; вонане мала часу, ні про що не хотіла й слухати,бо саме взялася пекти курча дядькові Юліусові,що от-от мав з'явитися.

- Сам любенько міг би зварити,- сказалавона. І Малий зварив шоколаду сам. А потімКарлсон, кругленький та рожевий, сидів на ліжкуМалого в його ж білому купальному халаті іласував шоколадом з булочками, а у ваннійсохла Карлсонова сорочка, штани, спідня білизна,черевики й шкарпетки.

- Сумної пісеньки можна вже не співати,-