- Адже мрiяв, - наполягав я на своєму. - Навiщо ж тодi робив би цi скульптури?

- Звiдки тобi знати, малий, про що я мрiяв? А те, що я маруджуся тут над деревиною, - ще нiчого не значить.

- А я знаю, чому ти не пiшов учитися на скульптора, - мстив йому за батька. - Тому що злякався.

- Що-що? - вражено перепитав Роман. - Хто це тобi сказав, що я злякався?

- Сам знаю. Злякався, що виявишся нездарою. Що з тебе нiколи не вийде хорошого скульптора. Так само як свого часу злякався i мiй батько. Багато людей, мабуть, так нiколи й не зможуть стати тим, ким мрiють, тому що бояться своєї мрiї. Ранiше я не замислювався про це, але тепер...

- Фi-ло-соф! - безтурботно i поблажливо якось розсмiявся Роман. - А за батька не ображайся. Зiзнаюся: я казав твоєму батьковi, що не варто розкривати своєї таємницi перед тобою. Вiн не послухав мене - i от, наслiдки... Не знаю, вийшов би з мене врештi-решт скульптор чи нi, але я своє покликання знайшов: хочу стати каскадером. Каскадером-професiоналом. Ти знаєш: я вже знiмався в кiно.

- Дивно, я чомусь навiть забув про це.

- А я - нi. Якщо зйомки фiльму, на який мене запрошують, виявляться вдалими, я, мабуть, взагалi кину iнститут. Знаєш, що таке каскадер у пригодницькому фiльмi? Скiльки спритностi вимагає iнодi один-єдиний трюк, який на екранi триватиме тiльки мить. I скiльки ризику...

Я не сперечався. Так, про те, щоб знiматися в кiно, мрiяти завжди варто. Але зараз мене хвилювала не слава кiноактора чи каскадера. I тому, дещо, повагавшись, я все-таки запитую:

- Скажи, а може бути таке, щоб мрiя батька передалася синовi? От батько мiй хотiв бути скульптором, але не став. То, може, обов'язково повинен стати ним я? Звичайно, якщо виявиться, що в мене є здiбностi?

- У життi все може бути. Я ж казав тобi, що у нас в роду всi чоловiки були рiзьбярами i ремесло своє передавали з поколiння в поколiння. Ось i я теж рiзьбярюю.