Розповiв нам Вiчний Мисливець i про шiстьох партизанiв, яких вiн сам, ще хлопчиком, привiв до печер, щоб урятувати вiд карального загону бiлогвардiйцiв. I подальшої долi яких так досi й не знає.

Сталося так, що карателi притисли невеличкий партизанський загiн до Болотяного озера, що величезною, майже тридцятикiлометровою пiдковою огинала селище Еймон. Двi доби партизани оборонялися, залiгши на узвишшi довкола руїн старообрядського скиту, а потiм, на свiтанку, дев'ятеро останнiх вирiшили пробиватися через болото до селища. Бiлi помiтили їх вiдхiд i кинулися переслiдувати, але з руїн їх зустрiли вогнем четверо поранених, що добровiльно залишилися прикривати своїх товаришiв. Протрималися вони лише пiвгодини, але все ж таки дали змогу своїм вiдiрватися вiд переслiдувачiв. Серед карателiв не було людини, яка б знала це болото, i вони змушенi були пiти в обхiд. А партизани пройшли. Але тiльки шестеро. Троє загинуло в трясовинi. Один iз них був знайомий з батьком Аяна Куруна. До його хати вiн i привiв своїх товаришiв так, що нiхто бiльше в селищi не помiтив їх появи. Батько Аяна зустрiв їх привiтно, проте нездужав i в провiдники до печери дав їм сина.

Коли хлопчина повернувся до селища, там уже були карателi. Вони запiдозрили, що Аян мiг провести партизанiв до цього таємничого пiдземелля, проте як не допитували, як не погрожували повiсити, провiдник стояв на своєму: батько хворий, а я ходив на полювання замiсть нього. А сам батько теж мовчав.

Навiдатися до Шаманських печер Аян з батьком змiг тiльки на четверту добу, коли з селища вийшла остання група бiлогвардiйцiв, якi нiкого не випускали з Еймона. Проте партизанiв вони там не виявили. Гукали, стрiляли... Нiхто не озвався. Знали, що загiн бiлякiв обшукував печери, й один мисливець з сусiднього села стверджував, що там був бiй. Але чим вiн закiнчився, цього нiхто не знає. До Еймона карателi не поверталися.