- А для чого? - лукаво запитала вона.

- Для суто наукових дослiджень...

- Це ж яких? - засмiялася вона.

- Порiвняльних...

- А не вiдмовишся потiм? Ти - на конi, а менi йти пiшки...

- I не сором тобi? - раптом вклинцювався в ухню розмову Лазар.

- А чого соромитись, коли замiж не беруть? - вiдмахнула його докiр Марфа.

- Ну й розбестились сестрички! - розбурхався Лазар. - Що про нас люди казатимуть? I чим я, нещасний, отаке богом прокляте життя заслугував?

- А ти помовч, живий трупе! - суворо гримнув на нього Веселий Герман. Що уй з тобою, бовдуром? Тобi грошi пропонують, а ти пику вiдвертасш! Ач який! Мав би розум, то й на посаг Марфi заробив: у Кайафи гаман тугенький. А то справдi, хто ж вiзьме дiвку, яка й на пелюшки не мас? Але хай... Менi - час! Збирайся, Iудо... Марфо, чи прийдеш?

- А ти чекатимеш?

- Ще б пак!

Минула лише доба, коли в скромнiй оселi Веселого Германа i справдi з'явилася красуня з Вiфанiу. Рудань уу появi щиро зрадiв. Марфа помiтила його неприховану радiсть i лукаво мовила:

- Чого зуби вискалив? Не подумай чогось такого...

- Та я вiд народження тупак! - гаряче запевнив уу рудань.

- Усi так кажуть! А я тобi не якась така... Просто чомусь припав до серця. Оце й згадала про тебе, коли йшла мимо...

- З Вiфанiу мимо ррусалима? - вразився Герман. - Ото проходочка...

- А що такого? Ну пройшлася трохи... Але це нiчого не важить! Може, Лазар ще заробить та на посаг дасть. А ти, звiсно, уже бозна-що подумав...

- Марфо, запевняю тебе, ти смiливо можеш вважати мене викiнченим недоумком...

- Твос щастя, що в мене нiякого коханця нема. А то хiба я прийшла б до тебе сама?

- А що, прийшла б з коханцем?

- Нi, з тобою неможливо розмовляти!

- Подекуди траплясться...

- А я прийшла зовсiм не для того... Просто лихо сталося з тим чоловiком, що був з тобою у Лазаря. Я й прибiгла до тебе, думала - тобi цiкаво...