- Ось i я! - мовив Веселий Герман, входячи з широкою усмiшкою до покою прокуратора. - Довгенько довелося чекати вашого виклику, Луцiю. Чи не марно? - казав нiби до слiдчого, а сам позирав хитрим синiм оком на прокуратора.

- Справу вирiшено позитивно, - повiдомив Луцiй Галл. - Ось за цими прикметами знайди людину. Iм'я - Iсус Назарей.

Веселий Герман уважно прочитав опис.

- Ну й дiла! - вiн за звичкою, яка водиться у варварiв, полiз п'ятiрнею чухати свою руду потилицю. - За цими прикметами, Луцiю, можна схопити половину населення ррусалиму. Друга половина - жiнки...

- А зуби? - нагадав Луцiй Галл.

- Люди - не конi, щоб ум у роти зазирати.

- Масш сумнiв, що упорасшся? - подав нарештi голос i Понтiй Пiлат.

Веселий Герман вмить розвернувся до нього.

- Та що ви, патроне! Якi можуть бути сумнiви? Раз с наказ, буде й дiло! Накази для того й iснують, щоб люди по них творили чудеса.

Понтiй Пiлат не втримався вiд посмiшки.

- Однак доведеться добряче понишпорити, - заклопотано додав Веселий Герман. - Сьогоднi звечора я пiду по шинках - там люди про всяке гомонять.

- У нього руки, як у жiнки, - сказав Пiлат.

3. СВIДЧЕННЯ МАРIт З МАГДАЛИ

Нiчний вилов Веселого Германа виявився для Луцiя Галла вкрай несподiваним. Чого не чекав, того не чекав, - нiкуди правди дiти! Проте слiдчий давно переконався, що його молодий спритний пошукувач, хоч i йде подекуди незвiданими у дотеперiшнiй практицi шляхами, незмiнно й неухильно пiдпорядковус своу дiу чiтко окресленiй метi. Та коли цього ранку Луцiй Галл побачив юне, бездоганне, гнучке, тендiтне, буйновласе створiння з очима великими, наче свiтильники, вiн дещо отетерiв. Всенький вид юнки, яку привiв Веселий Герман, свiдчив про скромнiсть, цнотливiсть, неторкану чистоту i наувну незвiданiсть у любощах, що так зворушують, але водночас й магiчно ваблять чоловiкiв.