Ну, суд та дiло. На засiданнях, зрозумiло, вiдбувасться традицiйна дискусiя. Адвокат доводить, що одна голова добре, але двi краще. А прокурор обгрунтовус думку, що в даному випадку буде краще з однiсю. Вирекли : вдiлити зухвалому грабiжниковi XXX персональний осиковий кiлок, а сумлiнному охоронцевi законного порядку XXX десяту частку вiд награбованого у банку, що становить пiвтора мiльйона готiвкою.

Як вiдомо, вiд зали суду вже недалеко й до площi страт. Прийшов день, коли XXX повели червоною дорiжкою до лобного мiсця, вкритого червоними штуками першосортного сукна. Все було червоне. I кат у червоному балахонi i червоних каптурах, що спирався на грубезну червону сокиру. I кошик для вiдтятих злочинних голiв. I осиковi кiлки, на яких отi голови востаннс шикуватимуть.

Кат звично потягнув приреченого до вiдполiрованоу шиями його попередникiв плахи. Та на якусь мить завагався... Головибрати були такi подiбнi, що... Якщо й переплутасш, все одно нiхто нiчого не помiтить...

До того ж цей бовдур - детектив XXX, жалiючи мене (як-не-як, а на двох одне тiло), розчулено бовкнув:

- Не сумуй, брате... Ти довго не страждатимеш...

Це поклало край ваганням ката... Як i слiд було чекати, нiхто нiчого не помiтив...

- Тисяча небесних шкаралупi - вжахнувсь я, прошиваючи очима юного, а вже однобезголового таотяйина. - Виходить, ти... злодiй?..

- Так, капiтане... Звичайна судова помилка...

Невдовзi ми з Азимутом переконалися, що вiн справдi отой XXX, а не той XXX: у мене без слiду зникла запальничка, а в штурмана сдина краватка. Злодiя годi було й шукати. Адже за ним давно не пильнують невсипущi очi детектива.