Це вiдкриття вже насторожило її — i Лукерiя Лукiвна заходилась перевiряти всi свої баночки, коробочки й шухляди.

Все i всюди було на мiсцях: у коробцi з написом "Iнструменти" лежали незайманi терпуги, молотки, викрути, свердла та багато iншого приладдя; з шухлядки "Ложки, виделки, ножi" теж нiчого не пропало; навiть у бляшанцi з етикеткою "Шурупи" нiхто нiчого не торкав.

Та коли Лукерiя Лукiвна почала обстежувати шухляду "Побутова хiмiя", то, крiм пляшечки клею i соляної кислоти, вона не знайшла ще двох пачок синтетичного прального порошку, пляшки ацетону, бляшанки з силiкатним клеєм, коробочки зi спиртовими таблетками й тюбика з пастою для полiрування меблiв.

Лукерiя Лукiвна не вiдала, що й дiяти!

Чоловiка вона вирiшила не турбувати — вiн вiдсипався пiсля другої змiни. "Та й чи варто казати йому? — засумнiвалася Лукерiя Лукiвна. — Напевне, я просто забула, куди все це подiвала. Мабуть, у мене знову погiршилася пам'ять". I вона вирiшила перед роботою зазирнути до лiкаря, до якого вже колись зверталася.

Лiкар дуже уважно вислухав скарги й заходився обстежувати вiдвiдувачку. Вiн довго вдивлявся в її очi, вiдтягуючи то верхнє, то нижнє вiко, стукав гумовим молоточком Лукерiї Лукiвнi то по правому, то по лiвому колiну, й вiд того в неї так смiшно дригалися ноги, що вона ледь стримувалась, аби не розреготатися. Пiсля цього лiкар кiлька хвилин водив перед самiсiньким носом Лукерiї Лукiвни вказiвним пальцем.

Скiнчивши нарештi обстеження, вiн трохи походив кабiнетом, раз по раз зиркаючи то на стелю, то на пiдлогу, то за вiкно, а тодi сказав: