Гiрко зiтхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодiйкувато озираємося - чи не заскочить нас зненацька дiд, щоб нам'яти вуха. Хоч i обiцяв вiн, що не чiпатиме, поки не кiнчимо, але хто його зна...' Ви б почули, як вiн лаявся, коли витягав льоху! Ох i лаявся! I де вiн отих слiв набрався?

Проте дiда не видно. I поки ми працюємо (а справа це довга й нудна), я вас познайомлю з моїм другом.

Ви, звичайно, знаєте, що є такий острiв - Ява. В Iндiйському океанi. Ото, що Ява, Суматра, Борнео, Целебес, - Великi Зондськi.

Ну, так Ява - це не острiв.

Ява - це мiй найкращий друзяка i напарник. Ява Рень.

Мабуть, вам дивно, що то за iм'я таке - Ява? То вiн сам себе так назвав, коли йому лише рокiв пiвтора було. Чи то воно, пискля мале, хотiло сказати: "Я - Ваня", а вийшло "Ява", чи то "Iван" у нього так прозвучало (бо насправдi його Iваном звати), але причепилось оте "Ява" до нього, як реп'ях до собачого хвоста. Навiть мiлiцiонер товариш Валiгура, що живе у нашому селi, так його зве.

У них взагалi вся сiм'я iнтересна.

Батько на скрипцi грає. Корова - Контрибуцiя називається. А дiд (ви уже з ним знайомi) - мисливець завзятий, на полюваннi, коли стрiляє, лiве око онучею зав'язує. Бо в нього лiве око без правого не примружується. Як лiве примружить - праве саме заплющується. Але ж i б'є дiд Варава з тою онучею, ох же ж i б'є!

Городськi мисливцi, що "Волгами" з Києва приїжджають, тiльки ахають.

"Ви, дедушка, абсолютний чемпiон", - кажуть.

На честь старого Реня навiть польове озеро, що бiля нашого села, люди Реневим назвали.

Мати ж Явина - депутат райради, ланкова кукурудзоводiв.

Якось Ява з Яришкою, сестричкою меншою, посварився i при всiх плескачiв їй надавав. Так вона, замiсть того щоб заплакати, раптом як закричить: