Я посмiхнувся. Це було здорово. По радiо, по телевiзору i взагалi...

Ми повмощувались зручнiше i почали обговорювати подробицi. Насамперед - бик. Кандидатура колгоспного бугая Петьки була вiдхилена одразу. То таке страшнюче мурмило, що його навiть сам зоотехнiк Iван Свиридович боїться. Очi - наче тракторнi фари. Землю гребе ногами, як екскаватор.

Цього лiта один дачник мало не вмер з переляку. Лежав на вигонi голий-голiсiнький - загоряв. Голова пiд парасолькою, все iнше на сонцi. I раптом - Петька. Дачник як рвоне. Бугай за ним. Дачник товстий, з черевцем. Бачить - не втече. А тут телеграфний стовп на дорозi. Як той дачник на стовп видряпався - досi невiдомо. Але факт - пiвдня загоряв на iзоляторах, тримаючись за дроти, аж поки не пiд'їхав комбайнер Микола на комбайнi i не зняв його. Дачник штани надiв i одразу на станцiю: додому їхать.

Нi, хай з бугаєм Петькою вороги нашi б'ються.

Другою кандидатурою був цап Жора. Це я його кандидатуру висунув, щоб помститися. Дуже менi противний був цап Жора, бо з'їв мою сорочку, колися у калабанi купався.

Але Ява мене не пiдтримав.

- Нi, - сказав вiн, - Жора дуже балакучий. Весь час мекекече. Ми й оплескiв не почуємо. I йдеться про бiй бикiв, а не цапiв. Треба, щоб було щось бичаче, коров'яче щось - велике i крутороге.

- Коров'яче? - кажу. - Слухай, то, може, узяти просто корову? Бо, крiм Петьки, справжнiх бикiв у нас чортма, а корiв скiльки хочеш. I взагалi нiде не сказано, що обов'язково має бути бик.

Ява задумався:

- Хтозна, може й так.

- Тодi, - кажу, - кращої кандидатури, нiж ваша Контрибуцiя, i не придумаєш.

- А чому Контрибуцiя? Чому не ваша Манька?